У наративі, який транслювався минулого вівторка, Білий дім продовжив звинувачувати виключно конгресменів-республіканців – особливо спікера Палати представників Майка Джонсона – в тому, що Конгрес не спромігся ухвалити додатковий бюджет у 60 мільярдів доларів для продовження фінансування України в її спротиві російській агресії.
Ці звинувачення багато в чьому є справедливими. Однак у цих твердженнях свідомо ігнорується, мабуть, найсуттєвіший момент – президент Джо Байден не має плану, як перемогти у цій війні. Його плани поки передбачають, що Америка просто продовжуватиме озброювати Україну, аби та могла чинити спротив агресії. Генерал армії США Джордж Паттон якось висловив свої міркування щодо такого курсу: «Ніхто ніколи не досягав успіху, лише обороняючись, до успіху веде тільки атака, атака і ще раз атака».
Над Червоним морем «дружнім вогнем» підбили літак США
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Обрана Байденом стратегія «відстоювати свободу та незалежність сьогодні, завтра і скільки буде потрібно» стала токсичним рецептом ще однієї «нескінченної війни». Війни, яку спікер Джонсон порівняв нещодавно з іншим тривалим конфліктом: «Ми повинні бути впевнені, що Україна не стане для нас іще одним Афганістаном».
Коли Байден сів у президентське крісло в Білому домі, він заявив про свою мету: «припинення «вічних війн», які виснажували Америку протягом двох десятиліть, і натомість зосередження на внутрішніх пріоритетах». У лютому розпочнеться третій рік війни в Україні, а південний кордон США залишається незахищеним, і нелегальні мігранти та фентаніл майже безперешкодно потрапляють у країну.
На перший погляд, спікер Палати представників просто вимагає від президента, аби той дотримувався своїх передвиборчих обіцянок. Але це Вашингтон, а тому і для демократів, і для республіканців Україна стала такою собі розмінною монетою в грі один проти одного з дотриманням переважно внутрішньопартійних інтересів. І президентські вибори 2024 року лише поглиблюють цю кризу.
Але в обох партій є й спільні точки дотику. Президент і спікер Палати представників сходяться на тому, що війни в різних куточках світу необхідно припиняти.
Існує два можливих рішення: дати Україні зброю та боєприпаси, необхідні для її перемоги у війні, або взагалі відмовитися від зусиль із її підтримки. Останнє не видається прийнятним варіантом – в такому разі Сполучені Штати повністю втратять довіру з боку союзників, поставивши під загрозу як безпеку Європи, так і своє лідерство в НАТО.
Відкритий чек на 60 мільярдів доларів чимось нагадує нам ситуацію, коли тодішня спікерка Палати представників Ненсі Пелосі сказала з приводу ухвалення Obama Care у 2010 році: «Ми маємо прийняти цей законопроєкт, щоб ви, принаймні, могли дізнатися, що він в собі містить». Республіканці не бажають допустити чогось подібного знову – вони хочуть побачити чіткий план, стратегію перемоги, необхідну зброю та боєприпаси, а також бачення статусу України після перемоги. У Президента нічого з переліченого вище немає.
Але робити фінансування України розмінною монетою в битві за безпеку кордонів чи підтримку Ізраїлю в його війні проти Хамасу, Хезболли та Ірану – ще гірший варіант. Поєднати ці три статті фінансування неможливо. І напад на американську військову базу Tower 22 в Йорданії, що стався минулими вихідними, ще більш погіршив ситуацію.
Обидві сторони битви в Конгресі не виконують своїх зобов’язань. Поки вони продовжують свої політичні ігри, мирні українці гинуть від російських ракет і безпілотників, а українські солдати на позиціях під Авдіївкою намагаються протистояти безжальним хвилям «м’ясних штурмів, гадаючи, чи вистачить у них боєприпасів, аби відбити наступну атаку.
І знищення ще більшої кількості російських вояків насправді не допоможе виграти війну. Повідомляється, що на сьогодні в Україні ліквідовано вже понад 383 180 росіян, і президент Росії Владімір Путін готовий мобілізувати й відправити на забій ще більше. Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний у листопаді визнав цю сумну реальність: «Це була моя помилка. У будь-якій іншій країні такі жертви зупинили б війну».
Тим часом, поки Вашингтон намагається знайти рішення, український президент Володимир Зеленський і його генерали «наполегливо просуваються вперед і сміливо впроваджують нову військову тактику» по всій глибині театру бойових дій, включаючи територію Росії.
Через зупинку фінансування з боку США Зеленський звернувся до учасників Всесвітнього економічного форум в Давосі та об'їхав європейські столиці, аби отримати від союзників додаткову підтримку та продовжити боротьбу з загарбниками. Він здобув кілька важливих перемог – Україна уклала угоду про безпекову співпрацю з Великою Британією, отримала 8,5 мільярдів доларів військової допомоги від Німеччини на 2024 рік, домоглася від прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска обіцянки зробити свою країну «найнадійнішою» опорою України», тоді як Франція зобов’язалася передати Києву додатково 40 ракет великої дальності SCALP-EG, а в Парижі минулого тижня устворилась «артилерійська коаліція» 23 країн, які взяли на себе спільні зобов'язання вирішити проблему дефіциту боєприпасів у ЗСУ.
І наразі Європейський Союз збирається проголосувати за пакет допомоги Україні на суму 50 мільярдів євро після того, як пригрозив Угорщині застосувати статтю 7 – призупинити її право голосу в ЄС – якщо прем’єр-міністр Віктор Орбан продовжуватиме блокувати прийняття цього важливого рішення.
Тобто Європа наразі активізувалась, а як щодо довгоочікуваного американського плану?
На жаль, його визначення паралізується сумнозвісною двопартійною угодою про південний кордон, яку спікер Джонсон минулої п’ятниці оголосив «мертвою з моменту її прийняття».
Представлення військових планів Білому дому не є основним обов’язком Конгресу. Відповідальність за це лежить на Президентові Сполучених Штатів (як на Головнокомандувачі) та спеціалістах із питань національної безпеки в складі його адміністрації. Сферою відповідальності Конгресу є фінансування реалізації плану після його розробки та затвердження.
У листопаді 2023 року троє впливових конгресменів-республіканців склали документ під назвою «Пропонований план перемоги в Україні». Йдеться про Майкла Маккола (представника від Техасу), Майка Роджерса (представника від Алабами) та Майка Тернера (представника від Огайо) – очільників Комітету Палати представників у закордонних справах, Комітету Палати представників у справах збройних сил і Постійного комітету з відбору Палати представників. Інтелектуальні здібності та авторитет цих політиків не залишає сумнівів.
У документі вони закликали президента «представити чіткий план перемоги України та якомога швидше надати їй необхідну для перемоги зброю». Конгресмени навіть визначили необхідні для цього види озброєнь: «ракети ATACMS найбільшої дальності, літаки F-16 і достатня кількість касетних боєприпасів, артилерії, засобів протиповітряної оборони та бронемашин, аби переломити ситуацію на полі бою».
І це не безпідставний запит. Сама лише оборонна зброя не може допомогти виграти війну – і Україні зараз бракує саме наступальних можливостей, необхідних для рішучого витіснення російських війські з Донбасу та Кримського півострова.
Вашингтону терміново потрібен компроміс здорового глузду. Спікер Джонсон має відокремити безпеку південних кордонів від фінансування України, а президент Байден має представити Конгресу план щодо України та погодитися співпрацювати з республіканцями в розробці всеосяжної імміграційної політики, яка включає також і питання безпеки кордонів. Американці та українці насправді заслуговують набагато ефективнішого лідерства з боку Вашингтона.
Президент має прийняти й розвинути пропозицію республіканців, зібрати для обговорення своїх флагманів (діючих і відставних): Кіна, Петреуса, Ставрідіса, Маккефрі, Ходжеса, Гертлінга, Х. Р. Макмастера та деяких інших, і потім скласти план, який Білий дім, Конгрес і американський народ погодяться підтримати. Як і будь-яка справа, справа перемоги України починається з плану.
Погляди, висловлені в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Copyright 2023. Джонатан Е. Світ і Марк К. Тот. Всі права захищені.
Полковник (у відставці) Джонатан Світ прослужив 30 років офіцером військової розвідки.
Марк Тот пише про національну безпеку та зовнішню політику.
