Українські експерти наразі намагаються з'ясувати, чому оператор мобільного зв’язку «Київстар» виявився настільки вразливим до кібератак, і як SIM-карти «Київстар» потрапили до систем націлювання нещодавно збитих російських ударних безпілотників.
Це запитання із галузі високих технологій, і, попри серйозні проблеми для абонентів «Київстар», переважна частина українців продовжує користуватися перевагами сучасного високотехнологічного зв’язку. Однак на окупованих територіях усе інакше - росіяни вже завозять таксофони в окуповані райони та повертають кабельну телефонну мережу в деяких містах Луганської області.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Більшість українців, які перебувають на окупованій території, достатньо дорослі, аби пам'ятати таксофони радянської доби, і їм не доведеться довго вчитися ними користуватися. Однак поки що незрозуміло, які монети прийматимуть ці таксофони, а також куди й кому можна буде з них додзвонитися. Можна припустити, що зателефонувати з них рідним у вільну Україну не вдасться, але хтось, наприклад, у Лисичанську міг би подзвонити на інший таксофон, розташований у Донецьку. Залишилось тільки винайти спосіб, як попередити друзів або родичів у Донецьку, щоб вони чекали на дзвінок біля потрібного таксофону в потрібний час.
США отримали від України докази використання західних технологій у зброї РФ
Кілька вуличних таксофонів зараз встановлюють і в окупованому Сєвєродонецьку, де із довоєннихх 100 тисяч мешканців залишилося лише 15 тисяч. І щодня російські військовослужбовці та цивільні росіяни заселяються в придатні для проживання квартири та будинки, які залишили українці, що втекли на підконтрольну Києву територію. Зараз у Сєвєродонецьку росіян вже більше, ніж корінних мешканців. У цьому колись велелюдному промисловому місті окупаційна влада нещодавно відкрила зруйнований війною дитячий садок, навіть не відремонтувавши його, а лише повісивши на стіні портрет Путіна.
У будівлі колишнього тролейбусного депо тут готується до відкриття заклад із красномовною назвою «Столовая СССР». Для неї зараз шукають кухаря та інших працівників. У меню їдальні будуть представлені «домашні страви», які подаватимуть у залі «ретро». Вже із самої назви цього закладу можна здогадатися, наскільки в ньому буде комфортно та наскільки вишуканими та смачними будуть тутешні страви.
Наразі більшість корінніх мешканців Сєвєродонецька – це пенсіонери, для яких єдиним способом вижити було отримання російського паспорта заради отримання російської пенсії. Раз на місяць вони ходять на пошту так званої «ЛНР», щоб отримати пенсію і потім вирушити за продуктами в один із двох працюючих у місті супермаркетів.
«Пошта ЛНР» – ще одна оаза пізньорадянського стилю життя. Тут ви можете передплатити паперові газети та журнали, які друкуються в Луганську. Ці видання публікують здебільшого кросворди або поради для тих, хто полюбляє поратись у саду чи на городі. Найцікавішим товаром на «Пошті ЛНР» є марки. З 2015 року і в Луганську, і в Донецьку сепаратистська влада випускає поштові марки, які виглядають точнісінько, як марки часів СРСР, за винятком того, що вони не такі яскраві.
На марках зображені герої «Великої вітчизняної війни», радянські космонавти, поети та письменники. Як було і в часи СРСР, марки тут випускають до знаменних роковин смерті видатних діячів. Представлені тут і марки з літерою «Z» і зображеннями російських солдатів і танків. Є навіть серія марок із зображеннями птахів, які водяться в лісах і степах Луганщини.
Оскільки ці марки дуже популярні серед колекціонерів у Росії та Білорусі, їх охоче купують для подальшого перепродажу російські військові, а також будівельники та чиновники, які перебувають у відрядженнях у цьому регіоні.
Але марки, випущені в Луганську з 2015 по 2021 рік, зараз не знайдеш у поштових відділеннях, купити їх можна тільки в російських інтернет-магазинах для філателістів. Марки без зображень, на яких вказана лише вартість, знайти легше. Напевно, ці марки зроблені особливо незграбно, якщо за ними не надто ганяються колекціонери. Але оскільки ці марки без зображення та дизайну нагадують радянські марки 1920-1930-х років, вони також привертають певну увагу колекціонерів.
Дослідження марок, надрукованих на окупованій Луганщині, свідчить про те, що на цій території не залишилося жодного не те що талановитого, а навіть просто професійного художника. Погана якість марок «ЛНР» чітко відрізняє їх від марок справжніх країн.
