«Ми прагнемо стабільності та передбачуваності в євроатлантичному регіоні та між НАТО і Росією. НАТО не прагне конфронтації і не становить загрози для Росії. У світлі її ворожої політики та дій ми не можемо вважати Росію нашим партнером. Будь-які зміни в наших відносинах залежать від того, чи припинить Росія свою агресивну поведінку та повністю дотримуватиметься міжнародного права. Ми як і раніше готові підтримувати відкриті канали зв’язку з Москвою для управління та пом’якшення ризиків, запобігання ескалації та підвищення прозорості». (Комюніке Вільнюського саміту).
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Західні лідери залишаються твердо переконаними, що необачний крок Заходу щодо України може спровокувати ще глибшу конфронтацію з Росією, а ще в гіршому випадку – Третю світову війну. Протягом останніх 9,5 років вони побоювалися, що підтримка Заходом України – будь то будь-яка оборонна допомога чи військове втручання – може призвести до ескалації війни і до серйознішого протистояння.
Хроніка війни в Україні. 21 листопада: «Ми здатні та можемо відповісти»
Захід побоювався, що:
• постачання Україні будь-якого виду зброї може спровокувати ескалацію.Захід вже забезпечив Україну всім, крім бойової авіації та ATACAMS, але Росія поки не пішла на ескалацію військового протистояння і не поширила його за межі України.
• атаки на законні військові цілі на території Росії можуть спровокувати ескалацію. Навіть після численних українських ударів по Москві, по авіабазах дальніх стратегічних бомбардувальників і військово-морських базах Росія не пішла на ескалацію військового протистояння і не поширила його за межі України.
• Операція «Свобода судноплавства» (FONOPS) у Чорному морі спровокувала б ескалацію. І після численних українських ударів безпілотними надводним катерами (USV) і ракетних ударів по її Чорноморському флоту (ЧФ) Росія не пішла на ескалацію військового протистояння і не поширила його за межі України.
США та частина Європи все ще вірять, що їхня військова присутність в Україні – не як напад на Російську Федерацію, а для захисту суверенної та незалежної країни – призвела б до ескалації військового протистояння між Росією та НАТО.
Навіть вступ України в НАТО відповідно до Паризької хартії для нової Європи, яка визнає право держав вільно обирати та реалізовувати заходи безпеки на власний розсуд, розглядається Заходом як дія, яка може втягнути Альянс у війну з Росією.
Незважаючи на неодноразові порушення Україною «червоних ліній» Росії, Захід все ще боїться зробити щось, що потенційно може призвести до ескалації, тобто до переходу гібридної війни, розв’язаної Росією проти Заходу, у повномасштабну війну.
На мою скромну думку, це суто політичні міркування. Крім того, вони доречні лише тоді, коли є підстави вважати, що війну можна розв’язати політичними засобами.
Сподівання на це розвіялись 20 лютого 2014 року, коли Росія вирішила почати війну проти сусідньої країни, яка обрала демократію замість автократії. Росія плекала великі надії саме на політичне рішення, аби припинити свою агресивну війну, коли готувалася до повномасштабного вторгнення (і перевіряла рішучість Заходу). Будь-які сподівання на припинення війни політичними засобами розвіялись 24 лютого 2022 року.
Росія має намір досягти своєї стратегічної мети і завдань, використовуючи військову силу. Як було чітко зазначено 17 грудня 2021 року, її стратегічна мета та завдання виходять далеко за межі України. І лише військова сила переконає її в тому, що її мета та цілі недосяжні.
Це видається ще більш важливим, якщо визнати фундаментальний характер російської загарбницької війни. Вона поставила під загрозу саму основу російської державності в прагненні повернути собі статус «великої держави», забезпечити вплив у сфері своїх виключних інтересів, яка поширюється на всі колишні радянські республіки та інтеграцію України й Білорусі до Російської Федерації. Потенційна вигода Росії від війни – можливість контролювати багаті природні ресурси та потужні технології України – значно перевищує шкоду, завдану їй санкціями міжнародного співтовариства. Перемога необхідна їй для забезпечення економічного, технологічного та демографічного підгрунтя її прагнень до повернення собі статусу великої держави.
«В євроатлантичному регіоні немає миру. Російська Федерація порушила норми та принципи, які сприяли стабільному та передбачуваному європейському безпековому порядку.
Ми не можемо відкидати можливість атаки проти суверенітету і територіальної цілісності країн-союзниць».(Стратегічна концепція НАТО 2022).
На мою думку, зараз політика має (принаймні на якийсь час) відійти на другий план, поступившись місцем дієвій військовій стратегії.
Засмучує те, що попри усі сподівання політиків на деескалацію, війна продовжуватиме загострюватися.
Росія вже перетворила мир на повномасштабну війну. Вона вже давно втягнула Європу та США у гібридну війну. Більше того, війна ця продовжує загострюватися з 24 лютого 2022 року. Це спостерігається як в Україні, так і за її межами.
Щоразу, коли Захід вважає, що Росія вже зробила найгірше з можливого, вона робить щось іще гірше.
Ескалація включає (але не обмежується цим) масовані атаки на критично важливу інфраструктуру України, використання як зброї постачання продовольства та енергії в усьому світі, руйнування Каховської дамби та ядерний шантаж.
Усе це відбувається тому, що міжнародне співтовариство допускає це.
Війна продовжуватиме загострюватись, оскільки Україна бореться за своє право на існування, а Росія не може знайти вихід з глухого кута, в який вона сама себе загнала.
Війна дронів буде активізуватись, оскільки і Росія, і Україна розвиватимуть свої можливості в цій галузі. Світ стане свідком війни, якої ще не бачили.
Україні вдасться перетворити Крим на острів. Я не сумніваюся, що її спроба перерізати російські наземні лінії постачання вздовж узбережжя Азовського моря буде успішною. Вона також зруйнує всі мости, які з’єднують півострів із материковою Росією та Україною. А Росія зіткнеться з дедалі серйознішими проблемами з забезпеченням своїх сил на півдні України та в Криму.
Українські безпілотники дедалі більше кидають виклик спробам Росії перетворити Чорне море на російське озеро. ЧФ РФ скоро буде не в змозі забезпечити власну безпеку або безпеку будь-якого комерційного судна, що прямує до російських портів. Отже, економічна війна наростатиме.
Як я вже зазначав, Росія ніколи не погодиться на поразку від України (країни, якої, на її думку, не існує). За іронією долі, єдиний варіант, якого Захід боїться найбільше – військове втручання НАТО – дастьт Росії можливість відступити перед загрозою стратегічної поразки. Проте через відсутність волі Заходу до втручання Росія на певному етапі буде змушена мобілізуватись. Заклики російських ультранаціоналістів до влади РФ робити більше і діяти жорсткіше стають все голоснішими, оскільки зростає їхнє розчарування ходом війни.
Крім того, теперішня війна залишається дуже динамічною. Війна може змінити свій характер і загостритись в тому випадку, якщо Україна втратить свої засоби ППО. У неї закінчуються ракети радянського виробництва, а надходження ракетних систем західного виробництва є повільним і поступовим. Деякі системи перебувають ще на стадії виробництва, і не очікується, що вони будуть поставлені раніше листопада 2025 року. Крім того, українська енергетична та транспортна інфраструктура стає все більш вразливою після 18 місяців повномасштабної війни. Також і забезпечення ЗСУ боєприпасами залишається проблематичним. Надходження військової допомоги Києву сповільнюється, оскільки у Заходу поступово закінчується зброя, яку він може віддати, не підриваючи власної безпеки.
Суть полягає в тому, що війна продовжуватиме загострюватись у найближчому майбутньому. Питання в тому, чи відбудеться це на російських, чи на західних умовах.
Це відбудеться на умовах Росії, якщо Захід не вирішить нарешті піти на ескалацію заради деескалації.
Я давно наводжу аргументи на користь членства України в НАТО та/або військового втручання НАТО у війну в Україні (через n-кількість тижнів з моменту прийняття рішення, щоб дати Росії час для добровільного виходу з території України).
Ескалація – це не вимикач. Це не чорно-біла ситуація. Росія за останні 9,5 років продемонструвала всім, що європейська безпека може перейти від миру до кризи, потім до конфлікту і врешті-решт до війни. Настав час Заходу продемонструвати здатність до деескалації ситуації. Однак це вимагає перехоплення ініціативи та тимчасової ескалації: членства України в НАТО та/або військового втручання.
Чи сподобається це Росії? Точно ні. Чи намагатиметься вона шантажем змусити світ відступити? Абсолютно точно так. Чи залишиться в Україні і почне боротися і з Україною, і з колективним Заходом? Тут у неї жодних шансів, і вона ризикує втратити все. Чи піде на застосування ядерної зброї? Ні, не піде. Не існує сценаріїв, за яких ядерна війна послужить інтересам Росії. Це лише загрожує взаємним знищенням. Також в цьому випадку Кремль втратить підтримку як Китаю, так і Індії. А це суперечить меті російської війни. І не в останню чергу застосування ядерної зброї суперечить ядерній доктрині РФ.
Захід має подолати свій страх перед ескалацією. Ескалація необхідна, аби переконати Росію, що мир є кращим рішенням, ніж війна.
Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
