Війна Росії проти України продовжує виявляти цікаву напруженість, яка свідчить про наявність серйозних проблем в управлінні Росією. Як це не парадоксально, але президент Володимир Путін став чи не найпотужнішою зброєю України. Путін продовжує поводитись нераціонально та безвідповідально, на шкоду довгостроковим інтересам російського народу.
За останні два десятиліття безвідповідальні дії Путіна суттєво підірвали російську державність. Росію слід визнавати вже не національною державою, а скоріш особистою вотчиною Путіна. Одна з проблем, з якою стикається російський народ, полягає в тому, що Путін не підпорядковується російському закону – він діє поза законом. А це безперечна ознака того, що Росія більше не є національною державою у справжньому сенсі цього визначення.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Головнокомандувач НАТО: Альянс шукає засоби, щоб протистояти «Орєшніку»
Є багато ознак беззаконня Путіна. Мабуть, однією із найяскравіших ознак стало нещодавнє зізнання керівництва Росії, що воно витратило 85 мільярдів рублів на підтримку ПВК «Вагнера», тобто найманців Євгена Пригожина. Такі витрати могли бути затверджені лише Путіним, але найманці перебувають поза законом згідно з російським законодавством.
Російська правова та судова системи повинні були притягнути Путіна до відповідальності за підтримку незаконної організації державним коштом. Такі дії вважались нормальними в часи феодалізму, але не допускаються в нормально функціонуючій сучасній національній державі.
Росія є країною з непрозорим управлінням і такою ж правовою системою, і в ній Путін може робити все, що завгодно, аби утриматись при владі. Його дії не сприяють посиленню позиції Росії ні у внутрішній, ні у зовнішній політиці. Навпаки, Путін у владного керма продовжує підривати економічну та військову безпеку Росії. Його дії аж ніяк не сприяють підвищенню добробуту російських громадян.
Росію часів Путіна можна описати як дедалі все більш дезорганізовану ірраціональну вотчину очільника Кремля. Є багато ознак неорганізованої ірраціональності Росії. Рішення про підвищення граничного віку призову чоловіків на військову службу з 27 до 30 років є яскравим прикладом цього. Це такий собі «автогол» для Путіна, який свідчить про його дедалі більший відчай та ірраціональність.
Усе це слід розглядати в контексті президентських виборів у Росії, які мають відбутися у 2024 році. Звичайно, Путін залучить своїх досвідчених політтехнологів, які мають зробити усе можливе, аби більшість росіян знову проголосувати за Путіна як за господаря його величезної вотчини.
Однією з головних проблем цієї вотчини є відсутність системи стримувань і противаг для одноособового господаря. Наслідком цього і є ірраціональність російської влади. Під час війни дуже важливо вміти проникнути у свідомість ворога. Президент Володимир Зеленський зрозумів, як читати думки та наміри Путіна, а от Путін продовжує терпіти невдачі у своїх спробах прочитати Зеленського та його прихильників. Тому Україна здатна підштовхнути Путіна до прийняття рішень, які суперечать інтересам його країни-вотчини. Зеленський визначив, що у Путіна є «больові точки» або зони чутливості, натиснувши на які можна змусити Путін приймати ірраціональні рішення.
Серед «больових точок» Путіна – будь-яка атака України на Керченський чи Кримський міст або будь-яка шкода Криму чи Москві. На користь того, що це справді є «больовою точкою» Путіна, свідчить негайний акт помсти з його боку у відповідь на кожну українську атаку на ці регіони.
Але помста – це не те, що призводить до позитивних результатів, акти помсти – це не якесь стратегічне вирішення проблеми, це лише ірраціональна реакція. Акти помсти Путіна – це «автоголи». У належно функціонуючій національній державі існують системи стримувань і противаг, спрямовані на захист інтересів громадян від свавілля лідерів, які вважають себе вищими за закон. Немає таких стримувань і противаг щодо «больових точок» Путіна.
Нещодавно ми спостерігали два приклади ірраціональності Путіна, спрямованої на акти помсти. По-перше, це його кривавий реванш у відповідь на атаку України на Керченський міст. Він включав масовані обстріли Одеси, зокрема її історичного центру. Рішення Путіна дозволити військові дії проти об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО шкодить інтересам усього людства, до того ж воно не призвело до жодних військових переваг для Росії. Цей реванш Путіна призвів до руйнування славнозвісного одеського собору, що стало черговим наочним прикладом путінського варварства.
По-друге, Путін вирішив вийти із зернової угоди, яка захищала життєві інтереси найбільш нужденних людей на цій планеті. Крім того, Путін методично знищує портову інфраструктуру, задіяну в експорті українського зерна у відповідь на доволі незначне пошкодження залізобетонної споруди – мосту.
Путін використовує їжу як зброю, але результат таких дій працює проти Росії та власних інтересів Путіна. Його рішення атакувати зернові склади, розташовані в українських портах на річці Дунай, і зернові термінали Одеси слід розглядати як злочин проти людяності, оскільки результатом стане недоїдання, а потенційно й голод і смерть сотень тисяч людей на Глобальному Півдні.
Існує тенденція визначати війну Росії з Україною як таку, що відображає напруженість між Росією та Заходом. Це неправильне тлумачення ситуації, оскільки нещодавні дії Путіна, руйнівні для міжнародної продовольчої безпеки, доводять, що це війна Росією проти будь-якої країни, залежною від експорту зерна з України.
Усі країни світу мають об’єднатися, аби спільно закликати Путіна та Росію схаменутись, а також підтримати Україну у цей скрутний для неї час.
Джон Р. Брайсон – професор підприємницства та економічної географії Бірмінгемського університету. Університет Бірмінгема входить до 100 найкращих установ світу, його діяльність залучає людей з усього світу до Бірмінгема, зокрема дослідників і викладачів, а також понад 8000 іноземних студентів із понад 150 країн.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
