28 червня Президент Зеленський виступив у Верховній Раді з великою промовою. Нагодою для цього був День Конституції України. Цей виступ викликав певний резонанс. Але увагу, частіше за все, звертали або на яскраві риторичні пасажі – на кшталт «митниця без митників, податкова без податківців» – або на неординарні законодавчі ініціативи Президента України, як-то законопроект, який визначає англійську мовою міжнародного спілкування в Україні і вимагатиме від державних службовців володіння цією мовою.
Але велика промова Президента Зеленського на День Конституції України є знаковою і політично значущою не з точки зору цікавих її деталей, а з точки зору загального змісту, а також пов’язаних з ним підтекстів і політичних наслідків.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Головна ідея цього виступу – формулювання Доктрини Зеленського. Це програмний виступ, спрямований в майбутнє, переважно вже в післявоєнний період розвитку України. В цьому сенсі йдеться вже не просто про красивий піар, а про певну програму наступних дій Президента Зеленського та його команди.
Президент України звільнив командувача Об’єднаних сил ЗСУ Содоля
Відразу поставимо традиційне для подібних випадків запитання: а чому Зеленський саме зараз виступив з такою програмною промовою? Так, був формальний привід для змістовної промови – День Конституції. Але для програмних промов більше підходить такий формат як Послання Президента до Верховної Ради. Думається, що справа не в формальних приводах і не в оптимальному форматі для програмної промови.
Мені здається, що справа в іншому. Вже зараз в українському суспільстві починається дискусія про те, як має розвиватися країна в післявоєнний період. Навесні великий резонанс викликала стаття Валерія Пекара «Виграти війну, але програти мир». Інститут майбутнього по окремих темах представляє свою візію майбутнього України в контексті тих процесів, які відбуваються в світі. В середині червня група громадських організацій провела в Києві «Форум майбутнього». Коаліція «Реанімаційний Пакет Реформ» та Школа політичної аналітики НаУКМА презентували свій візійний документ «Бачення України 2030: реформування та відновлення соціально-гуманітарної сфери». Вже відчувається великий суспільний запит на оновлення країни після завершення війни. В президентській команді це відчули і вирішили задати напрям і зміст цій дискусії, фактично взяти ініціативу в свої руки. Сам візіонерський посил є правильним. Ми маємо думати про майбутнє вже зараз, щоб виграти не лише у війні проти Росії , а й в післявоєнному розвитку країни. Це відповідає і суспільним настроям та очікуванням, а також інтересам і потребам стратегування подальшого розвитку держави. Також це актуально в контексті європейської інтеграції України і підготовки до переговорів про членство України в ЄС.
Відчуваю появу ще одного принципового питання: а чи не означає такий програмний виступ Володимира Зеленського, що вже починається його президентська виборча кампанія?
З формально політтехнологічної точки зору починати передвиборчу кампанію за 9 місяців до президентських виборів занадто рано. Нагадаю, що за конституційними нормами чергові вибори Президента України мають відбутися в останню неділю березня 2024 року. Але щоб вони відбулися, має завершитися нинішня велика війна. Поки у нас діє правовий режим воєнного стану, будь-які вибори проводити заборонено. Зараз, наприклад, з великою вірогідністю будуть перенесені чергові вибори до Верховної Ради України, які мали відбутися наприкінці жовтня поточного року.
Тому саме зараз не йдеться про якусь передвиборчу програму Президента Зеленського. І сам Володимир Зеленський заявив: «ми потребуємо доктрини для нашої держави». Він назвав її «Українською доктриною». Але і масмедіа, і представники президентської команди вже говорять про Доктрину Президента Зеленського. Брендування цієї Доктрини вже відбувається. І тому можна припустити з високою вірогідністю, що це неофіційна заявка на другий термін президенства Володимира Зеленського. Якщо доктрина повоєнного розвитку країни буде розроблятися за ініціативою і під проводом Президента Зеленського, то за логікою і втілювати її в життя має сам Володимир Зеленський разом зі своєю командою.
В цьому контексті зверну увагу на те, що відразу після виступу Президента Зеленського у Верховній Раді на шпальтах видання «Українська правда» з’явилася колонка віце-прем’єра і міністра цифрової трансформації України Михайла Федорова під промовистою назвою «Доктрина Зеленського. Чому промова Президента на День Конституції є надважливою для майбутнього країни». І по виступу Президента Зеленського, і по тексту Федорова дуже помітно, що значна частина амбітних модернізаційних завдань Доктрини Зеленського, зокрема і популярне гасло «митниця без митників, податкова без податківців», має виконуватись саме відомством Федорова. То може і адміністративно-політичний статус самого Федорова у виконанні цієї Доктрини буде вищим, ніж зараз?
В пропозиціях Президента Зеленського є багато цікавого і значущого, але зараз зверну увагу лише на один зі стратегічних орієнтирів майбутньої Доктрини, який Володимир Зеленський назвав «політика героїв». Йдеться про особливу увагу до конкретної суспільної групи – ветеранів нинішньої війни – і формування відповідної цілеспрямованої державної політики. Очевидно, що в президентській команді чудово розуміють ту величезну роль, яку буде відігравати у післявоєнній Україні ця суспільна група. Якщо оцінювати цю ситуацію без пафосу, суто політтехнологічно, то ставка робиться на те, щоб ветерани війни стали не ворогом влади і конфліктогенним чинником, а потенційним партнером і рушійною силою суспільно-політичних перетворень в країні. Йдеться і про соціальну адаптацію ветеранів війни до мирного життя, і про їх активне залучення на державну службу і в політичний процес, зокрема їх роботу в радах різного рівня, в тому числі у Верховній Раді України.
На завершення про організацію дискусії навколо Доктрини. Запрошення суспільства до дискусії з цього питання є правильним. Стратегія післявоєнного розвитку країни має бути спільним продуктом – і команди Зеленського, і суспільства (експертного середовища; впливових груп інтересів; частини політичних сил, які готові долучитись до такої роботи; громадських активістів і просто небайдужих громадян). Переконаний, що до розробки нової економічної політики держави має активно долучитись український бізнес.
Ця дискусія не має бути формальною (суто для галочки) і поспішною. ЇЇ треба структурувати по окремих напрямах. Варто створити окремі майданчики для змістовної дискусії – в спілкуванні з експертним середовищем, впливовими цільовими групами (бізнес, громадські організації, наукові установи), масмедіа. По окремих складних питаннях потрібні справжні мозкові штурми. В Офісі Президента треба визначити модераторів по окремих напрямах, які б організовували дискусії на окремих майданчиках, збирали конкретні пропозиції і відбирали найбільш слушні. Тобто важливо, щоб ця дискусія була не лише для піару, щоб це був реальний і змістовний процес.
Зазначу, що мені не дуже подобається термін «доктрина». Цей термін більше підходить для визначення воєнних, безпекових або зовнішньополітичних стратегій. На жаль, він має негативні конотації з догматичністю і схоластичністю. Я розумію, що такі поняття як «стратегія» і «план» вже так «заюзали», що вони сильно девальвували і сприймаються зі скепсисом. Варто шукати іншу назву. У схожих варіантів – «візія майбутнього», «дороговказ», тощо, теж є свої недоліки. В даному випадку також потрібний мозковий штурм.
І головне. Не можна обмежитись лише формулюванням красивих цілей на майбутнє. Жодним чином не можна повторювати помилки 2019 року. Можна і треба ставити амбітні цілі. Але вони мають бути реалістичними. І по кожній меті треба прописати чіткий план її досягнення та конкретні засоби.
