Аналітики, які оцінюють український контрнаступ, що наразі розгортається, схильні поміщати теперішні події в контекст останньої війни, на якій вони воювали або яку вивчали. Але ці аналогії значною мірою не відповідають реаліям війни в Україні. Це не традиційна війна, і це не буде традиційним контрнаступом. Український наступ не може бути вузько визначений відбитими населеними пунктами або кількістю солдатів, що прямують в одному напрямку, а не в іншому.
Стратегія та тактика України, які швидко змінюються – майже щодня ми спостерігаємо інноваційні підходи командування ЗСУ до ведення цієї війни – мають дуже мало (або й зовсім не мають) історичних прецедентів. Ті, хто знайомий з минулими війнами в Кореї, В’єтнамі, Афганістані та Іраку, дуже добре знають, як неймовірно складно було переконати когось із владних коридорів в тому, що та чи інша стратегія вже не працює. І навіть коли це вдавалось зробити, болісні й дуже дороговартісні затримки у впровадженні нової стратегії вимірювалися роками, і в жодному разі не днями.
Хроніка війни в Україні. 12 лютого: “Справжнє пекло”
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
В Україні все інакше. Вражає не лише те, що Україна стала яскравим прикладом оборонних інновацій у сфері використання і розвитку озброєння. Ще більш вражають темпи, з якими українське військове керівництво та командири на полі бою розвивають не лише своє мислення та тактику, але навіть воєнну стратегію як таку. В міру того, як ситуація на театрі війни змінювалась – а протягом 15 місяців війни вона радикально змінилась – Україна зуміла адаптуватись та виробила дуже творчі підходи до вирішення проблем, які раніше здавалися нездоланними. Країна спромоглась розробити систему, яка дозволяє тим, хто воює з ворогом, експериментувати та досягати успіху.
Більшість представників старої радянської школи командування вже залишили українську армію. В той час як в російській армії вони все ще керують усіма процесами, тому армія РФ залишається закостенілою у своєму плануванні, стратегії та тактиці. Попри какофонію самозваних експертів, які продовжують намагатися розтлумачити російську військову теорію та практику так, ніби це й справді якась складна річ, військову стратегію Росії, яку ми спостерігаємо з початку війни, насправді можна сформулювати дуже просто: «Спричиняй хаос». Підрив Росією великої дамби в Каховці, очевидно, вважається гідним стратегічним кроком тими у Москві, хто розпочав цю війну. Тому не варто робити висновок, що закостеніла і несучасна російська армія менш небезпечна чи смертоносна.
Є ще один критично важливий момент, який, здається, не враховують коментатори контрнаступу, а це, можливо, найважливіше питання цієї дискусії. Значне збільшення атак України на території Росії слід розглядати як невід’ємну частину її контрнаступу. Перенесення бойових дій на територію РФ не тільки щонайшвидше розвіє міф про непогрішимість Володимира Путіна як воєначальника та лідера нації, це також остаточно переконає тих на Заході, хто досі боїться так званої «ескалації», що у подібній війні уникнути цього просто неможливо.
Ці атаки більше, ніж будь-що інше, доводять, що українському президенту Володимиру Зеленському не можна викручувати руки, змушуючи його прийняти Піррові перемоги. Можливо, це також допоможе західним лідерам дійти нарешті висновку, що вони повинні дати Україні все необхідне для перемоги у цій війні зараз, а не в якомусь далекому майбутньому.
Дебра Кейган є старшим радником Євразійського центру Atlantic Council та колишньою високопосадовицею Державного департаменту та Міністерства оборони США.
Цей коментар передруковано з видання UkraineAlert Countrofensive Atlantic Council.
Дивіться UkraineAlert тут.
Погляди, висловлені авторкою в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
