Слово «перемога» поволі стало банальним. Його використовують навіть у привітанні, зокрема з днем народження: «З днем народження, бажаю перемоги!» Ми справді цього прагнемо, але не зовсім розуміємо, як цього досягти. Багато хто навіть не уявляє, як має виглядати перемога.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Найпоширеніша формула перемоги визначена в Офісі президента, вона чітка і зрозуміла – повернення всіх окупованих і анексованих територій під контроль України. Це буде відновлення суверенітету української держави в межах кордонів, визнаних міжнародною спільнотою, а це означає, що війна триватиме, доки останній російський солдат не полишить територію України. Для цього потрібні значні успіхи на території Росії, бажано за сприяння самих росіян, тому що українська армія не піде в Росію, оскільки Україна ніколи не мала агресивних імперіалістичних намірів.
Аби Росія більше не мала бажання воювати, політична еліта в Кремлі має змінитися, імперіалістичні цінності – замінені демократичними. Колись це станеться, але, очевидно, не найближчим часом. Ті, хто прагнутиме влади після Путіна, використовуватимуть такі самі шовіністські гасла й підуть його шляхом, тому що в свідомості російських громадян глибоко вкорінена ідея про те, що демократія Росії не підходить – країні потрібен авторитарний імперіалізм.
Грузія вже 15 років відчуває наслідки російської агресії, хоча, як не дивно, керівництво країни змирилося з втратою територій і намагається відновити «нормальні» відносини з РФ, зокрема авіасполучення і торгівлю. Росіяни без віз в’їжджають в Грузію, щоб уникнути мобілізації та не потрапити на війну в Україні.
Звикання до наслідків несправедливої війни відсуває думки про можливу перемогу чи помсту. Здається, це те, що сталося в Грузії.
В Україні лише одне слово може конкурувати зі словом «перемога» за частотою вживання – «контрнаступ». Для багатьох українців ці два слова стали майже синонімами. Вони впевнені, що контрнаступ веде до перемоги. Але будь-яка розсудлива людина, розуміючи, що перемога неможлива без контрнаступу, усвідомлює, що після цього з'явиться нова лінія зіткнення - нова лінія фронту. Тільки якщо ця лінія проходитиме по кордону з Росією, можна буде запобігти повторному вторгненню східного сусіда.
Хочеться вірити, що українська армія дійде до кордону з Росією, як це було під час звільнення Харківської області. Але якщо цього не станеться, Україні доведеться готуватися до подальшого контрнаступу. Знову потрібно буде накопичувати боєприпаси та зброю – і все це під постійними обстрілами.
Українське слово «перемога» в новому значенні конкретніше, ніж будь-який з «російських» варіантів цього слова. Спочатку Росія визначила перемогу як захоплення всієї України, потім – території країни, крім її західних регіонів, пізніше – захоплення Києва. Зараз «перемога Росії» означає взяття руїн Бахмута, Мар'їнки та Авдіївки. Але російська армія не може впоратися навіть з цим. Вони не готові програти цю війну, хоча вони її вже давно програють. Саме цим можна пояснити постійну зміну заявлених цілей так званої «спецоперації».
Україна вже здобула багато маленьких перемог, які ведуть до майбутньої великої перемоги, але не всі вони безпосередньо пов’язані з російською агресією. Україні доведеться ще не раз перемогти саму себе на внутрішньому фронті – проти корупції та некомпетентності, на фронті реформ, на ідеологічному фронті всередині країни. Адже значна частина населення залишається в мовчазній опозиції до будь-яких змін. Їм ніби байдуже майбутнє власної країни.
Кілька місяців у Первомайську Харківської області обговорювали перейменування міста, аби замінити радянську назву, пов’язану з 1-м травня – Днем праці. Молоді активісти запропонували з десяток нових назв і навіть організували онлайн- та офлайн-голосування, яке визнало найпопулярнішим варіантом нової назви міста «Добродар». Але місцева рада вирішила не розглядати це питання. Активістам дали зрозуміти, що в голосуванні взяли участь лише близько 700 із 30 тисяч мешканців міста. Решту мешканців, мабуть, влаштовує стара його назва.
Напевно, так воно і є. Питання в тому, чи здадуться активісти, чи продовжать боротися за те, аби позбутися назви, пов’язаної з радянською історією. Знаючи наш національний характер, припускаю, що боротьба продовжуватиметься, і врешті-решт нова Україна переможе. Питання в тому, станеться це до великої перемоги або після неї? Я не знаю.
Не сумніваюся, що Росія уважно спостерігає за боротьбою всередині України, і будь-яка поразка проєвропейських сил мотивуватиме російських політиків боротися далі. Вони кажуть, що прагнуть визволити українців – тих, хто тихо сидить на дивані і чекає, що все закінчиться і стане, як було. Саме до них звертаються росіяни, коли обіцяють повернути радянські назви всім перейменованим українським містам, повернути «Леніна» і «Маркса» в назвах вулиць. Росіяни навіть у себе збираються змінити назву міста Волгоград – повернути радянський «Сталінград». Це яскраво демонструє і росіянам, і українцям, і світові взагалі позицію, до якої влада хоче повернути країну і всі землі, які Росії вдалося захопити.
Справедливіше було б перейменувати Волгоград у Бахмут в пам'ять зруйнованого міста і десятків тисяч мирних українців, загиблих через злочинний напад Путіна на сусідню країну. Це можна було б вважати спробою покаятися.
Після перемоги Росії над собою можна було б говорити про велику, повноцінну перемогу.
