"Отак подивишся здаля
На москаля —
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
І ніби справді він людина,
Іде собі, мов сиротина,
Очима — блим, губами — плям,
І десь трапляється хвилина,
Його буває майже жаль,
А ближче підійдеш — москаль!"
"Кацапа звідусіль жени!
Хай здохне в ямі при дорозі!
Ти подаєш йому води,
А він вже сере на порозі!"
"А москалі і світ Божий в путо закували…"
Скільки болю й страшної правди в цих шевченкових словах! Як вірно і влучно ще багато десятиліть тому наш геній описав усе те мерзенне, зловісне єство москалів, яке сьогодні явилося всьому Божому світові в їхній навіженій війні проти нас, українців, проти всього людського й людяного!
Часто думаю: якби Шевченко жив у наш час і бачив той біль і ті страждання, що москалі принесли на нашу землю, то вжив би для них не тільки яскраві, влучні епітети, а й силу-силенну лайливих слів.
Одне таке вжив і я в своїх рядках, але певен, що навіть усіх нецензурних слів було б замало, аби передати ставлення українців до цих нелюдів.
Дороги й дурні – дві біди росії.
Біда всіх інших – то її брехня,
Яку в своїй землі й по світу сіє
Жорстока, дика, навісна русня.
Брехня, насильство й страх – на них трималась
Впродовж століть імперія орди –
Народ рабів німих, які вклонялись,
Як ідолам, катам своїм завжди.
Були притомні – інтелектуали,
Митці, поети, вчені, лікарі,
Що іноді з болота виринали,
Та й тих топили й ганили царі.
Це навіть не народ – окрема раса
Невігласів, п'яниць і крадіїв –
Стосорокамільйонна гівномаса,
На прикладі якої Бог хотів
Всім показати, як не треба жити,
Яким буває пекло на землі.
Ох, скільки ж крові вже на ній пролито!
І скільки ще проллють ті москалі!
Вони на ній – злоякісна пухлина,
Вони – цивілізації сміття
І вороги не тільки України,
А й вільного, нормального життя.
Смерть ворогам! І вона буде, знаю!
Нам Бог для цього силу й віру дав.
Та ворогу я смерті не бажаю –
Бажаю, щоб про неї він благав!
