За твердженням Кремля, російська гіперзвукова балістична ракета класу «повітря-земля» «Кинджал 47-М2» створена на базі передових технологій і є таким собі технологічним дивом, здатним пробити будь-яку систему ППО. Але поки що ці ракети не виправдовують покладених на них розробниками сподівань.
Під час свого щорічного звернення до народу в березні 2018 року президент Владімір Путін розповів про шість «непереможних» видів російської зброї нового покоління. Серед них був і «Кинджал», представлений як гіперзвукова балістична ракета повітряного базування, здатна долати всі існуючі системи протиповітряної оборони. У той час багато хто повірив його твердженням і вважав, що «Кинджал» здатен змінити правила гри на сучасному полі бою. Але значна кількість невдач під час використання цих ракет для атак на українські міста вказує на те, що ті слова Путіна були малообґрунтованими хвастощами.
Пхеньян передав Москві ще більше артилерії та ракетних установок
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Звідси постає запитання: чому зброя, розроблена досвідченими й кваліфікованими російськими ракетними технологами та інженерами, показує такі погані результати? Результати дійсно є настільки поганими, що декого з розробників «Кинджалів» вже звинуватили в державній зраді, оскільки ракети ніяк не виправдовують покладених на них сподівань.
У ході нещодавнього дослідження китайські військові експерти дослідили кожен окремий елемент ракети, намагаючись зрозуміти, в чому полягає проблема. Звичайно, у них є особистий інтерес, оскільки існує обґрунтована думка, що Китай використовував «Кинджал» (разом з деякими іншими російськими військовими технологіями) як відправну точку для створення своїх новітніх систем озброєння, зокрема й китайської гіперзвукової ракети нового покоління. Їхні висновки та їхній аналіз загалом виявилися досить цікавими.
Що таке гіперзвукова ракета?
Як зазначено в доповідній записці від червня 2023 року, підготовленій британським парламентом, не існує загальноприйнятого визначення терміну «гіперзвукова ракета», а власне визначення авторів документу, яке полягає в тому, що це «ракета, яка рухається в атмосфері Землі протягом тривалого періоду часу зі швидкістю, у п’ять разів більшою за швидкість звуку», більшість експертів вважає дещо спрощеним.
Центр із контролю над озброєннями та їх розповсюдженням, який базується у США, дає визначення, яке, на думку його співробітників, «відрізняє сучасний новий клас» гіперзвукової зброї. У ньому описується «розгінно-плануюча» зброя, яка спочатку за допомогою ракетного прискорювача запускається по балістичній траєкторії та виходить за межі земної атмосфери. Потім вона знову входить в атмосферу й летить до своєї цілі по заздалегідь запрограмованій траєкторії. Однак вважається, що деякі найновіші ракети останього покоління можуть змінювати як цілі, так і курс під час польоту.
Ракета вважається високошвидкісною в тому разі, якщо під час польоту вона здатна здійснювати обманні маневри ухиляння від цілі (якими маскують її справжню ціль) і долати протиповітряну оборону на швидкостях від 5 Махів (1,5 км/с) до 25 Махів (7,4 км/с). На швидкості, яку зазвичай називають «крейсерською», для забезпечення руху в ракеті використовується бортовий двигун певного виду, наприклад, повітряно-реактивний.
Застосовуючи таке визначення, більшість аналітиків роблять висновок, що «Кинджал» насправді не є гіперзвуковою зброєю, оскільки, як припускається, ця ракета досягає гіперзвукової швидкості лише під дією гравітації, коли сходить зі своєї балістичної траєкторії і вже не може ефективно маневрувати.
Платформа запуску
Усі ракети «Кинджал», досі застосовані проти України, були запущені з модифікованого винищувача-перехоплювача МІГ-31К (його назва за стандартами НАТО - Foxhound). На деяких військових форумах висловлювалося припущення, що росіяни могли модифікувати винищувач-бомбардувальник СУ-34 (назва за стандартами НАТО - Fullback), під несення та запуск «Кинджалів». Хоча теоретично вони можуть запускати ці ракети і з бомбардувальників середньої дальності ТУ-22М3 (натівська назва - Backfire), жодного такого випадку в Україні поки не було зафіксовано.
Початкова версія полягала в тому, що модифікація СУ-34 дала росіянам можливість застосовувати ці ракети з-поза меж дії української ППО. Кілька таких літаків були збиті, коли вони доправляли керовані авіабомби до лінію фронту в Україні – повідомлялося, що один СУ-34 збили 22 січня 2024 року. Аналіз російських і українських звітів з місць повітряних боїв показує, що росіяни вже втратили щонайменше 25% зі своїх 120 (або близько до цього) СУ-34, які вони мали на початку повномасштабного вторгнення.
Хоча СУ-34 є набагато новішим літаком, ніж МІГ-31, його не можна вважати ідеальним носієм «Кинджалів». Для досягнення оптимальних характеристик ці ракети треба запускати на якомога більшій висоті та на якомога більшій швидкості, аби надати їй максимальну початкову кінетичну енергію, яка дасть ракеті потрібний імпульс на етапі її прискорення. А СУ-34 летить повільніше, ніж МІГ-31, до того ж йому важко нести ракету «Кинджал», яка важить близько 4300 кілограмів, і це суттєво впливає на основні характеристики винищувача-бомбардувальника.
Вразливість
Китайські аналітики визнали ракету «Кинджал», розроблену в 1980-х роках, застарілою. До того ж, її коректніше називати балістичною ракетою. Траєкторія її польоту не вище 50 кілометрів, що в поєднанні з тим, що насправді ракета не є гіперзвуковою, дуже обмежує її здатність до плануючого польоту на великі відстані, а нездатність ракети маневрувати значно збільшує ризик її перехоплення.
Китайці вдаються до майже глузливих інтонацій, коли коментують той факт, що стільки «Кинджалів» було збито американською системою Patriot, яка, хоча й була суттєво модернізована з моменту своєї розробки, заснована на ракетній системі SAM-D, вперше розробленій у 1970-ті роки. Перший зареєстрований випадок збиття «Кинджалу» в Україні стався у небі над Києвом у травні 2023 року, і відтоді таких випадків було чимало.
Більшість експертів вважає, що ракети наземного базування перевершують балістичні ракети повітряного базування, оскільки вони можуть бути більшими за розміром, мати більшу дальність і точність. Хоча такі ракети, як «Кинджал», мають перевагу в тому, що їх можна запускати з нестаціонарної платформи, а отже теоретично напрямок атаки в такому разі є менш передбачуваним, сучасні засоби спостереження протиповітряної оборони, зокрема й ті, які застосовує Україна, можуть ідентифікувати та відстежувати літаки-носії ракет ще до запуску, що робить їх перехоплення легшим, ніж в часи, коли ця концепція була вперше запропонована.
Хоча досі зазначалося, що Україні вдалося збити лише близько третини «Кинджалів», запущених росіянами з початку війни, останні випадки свідчать про те, що нещодавно запроваджені Україною засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ) можуть мати такий же (якщо не більший) успіх, ніж ракети української ППО.
2 січня по Україні було завдано масованого удару з використанням майже 100 ракет і безпілотників, у тому числі 10 «Кинджалів». Відповідно до звітів, складених після цієї атаки, жоден із «Кинджалів» не досяг своєї цілі. Хоча більшість із них збили ракети «Patriot» або інші західні ракети, існують переконливі докази того, що засоби РЕБ також суттєво вплинули на їхні характеристики.
Це підтвердилося під час двох наступних атак 8 і 13 січня, коли, хоча лише 40% з дюжини запущених росіянами «Кинджалів» були збиті, речник ВПС України зазначив у Telegram, що жодна з ракет не досягла наміченої цілі, і припустив, що українські засоби РЕБ знову завадили правильній навігації та цілевказуванню ракет.
Управління ракетою та її влучність
Розробники «Кинджалів», як і більшості інших гіперзвукових ракет повітряного базування, покладаються на супутникові навігаційні системи, які вказують точні координати наведення ракети для корекції відхилення від маршруту в режимі реального часу. Хоча Москва неодноразово вихвалялася точністю цієї зброї, експерти вважають глобальну навігаційну супутникову систему ГЛОНАСС - російський еквівалент GPS - недостатньо ефективною для досягнення цієї мети.
За загальними оцінками, зі 133 супутників, запущених росіянами для забезпечення роботи системи, лише 24 досі функціонують, що може бути недостатнім для забезпечення належної навігаційної точності, яка у випадку з ракетами «Кинджал» явно «не була дуже високою», тому «точність [Кинджалів] є незадовільною».
На додаток до вищевказаних недоліків «Кинджалів», вартість їхнього виробництва і вплив західних санкцій на доступність ключових компонентів перешкоджають значному збільшенню кількості вироблених ракет. До того ж, доволі обмежена кількість цих ракет, наразі наявних у росіян, які постійно стикаються з комплексними західними засобами спостереження та розвідки, сприяє Україні в її захисті від цього виду зброї.
На думку китайських аналітиків, «значна перевага Заходу над Росією у сфері інформаційних технологій … [дозволяє] виявляти й протидіяти її атакам … заздалегідь, використовуючи інтегровані системи [ППО] для їх попередження». Вони також роблять висновок, що Росія повинна була більш точково обирати цілі ударів, невдалість яких дозволила Україні раціонально розташувати свої засоби «протикинджальної» оборони навколо найбільш очевидних стратегічних цілей.
Бойова частина
Як пояснює видання Ukrainian Defence Express, 480-кілограмова боєголовка ракети «Кинджал», яка містить 150 кілограмів октогену (HMX), не оснащена звичайним бойовим запалом. Вона приводиться в дію двоступеневою електронною системою, оснащеною комп'ютеризованим блоком управління, який живиться від неї і з'єднаний дротами з детонатором основного заряду. Детонаційна система ракети приводиться у боєготовність за деякий час після запуску на безпечній відстані, а потім вмикається другий ступінь, який і готує ракету до удару.
Кінетична енергія важкої боєголовки спрямована на проникнення в ціль, і це сприяє тому, що вибухівка потрапляє в неї максимально глибоко. Ймовірно, при влучанні перехоплювача зв'язок між блоком управління та детонатором порушується, що перешкоджає функціонуванню боєголовки. Можливо також, що засоби РЕБ виводять з ладу комп’ютерну систему управління, що, своєю чергою, відводить ракету від цілі та знову ж таки перешкоджає тому, аби боєголовка спрацювала.
Із 10 збитих 2 січня «Кинджалів» боєголовки не спрацювали у трьох, і потім їх знешкодили українські вибухотехніки. Інші сім здетонували десь у полі далеко від цілей, на які їх спрямовували росіяни.
