Україна – країна, яка вже має, і в майбутньому буде мати багато людей з інвалідністю, як серед цивільних, так і серед ветеранів.
Kyiv Post вирушає у Superhumans center - незвичний центр реабілітації поранених у Львові, щоб поспілкуватися з лікарями та пацієнтами - тими, хто віддав своє здоров'я на фронті, але навіть маючи важке поранення, не здався.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Такі центри, як Superhumans, дають людям не просто можливість знову пересуватися в просторі, але і ставленням до пацієнта дають людині віру і розуміння, що вона, як і до поранення - важлива, цінна, потрібна і незамінна.
Олександр – харків’янин, кілька місяців тому отримав поранення на фронті, в результаті залишився без обох ніг. Та те, що він робить зараз – просто неймовірно. Він активно пересувається вузькими та доволі крутими вуличками Львова на кріслі колісному, протезах, і без проблем водить свій автомобіль.
«Гальмо - назад, вперед - газ, все дуже просто», - каже чоловік.
А далі починаються взагалі чудеса. З машини буквально за хвилину за допомогою протезів він без сторонньої допомоги пересідає у крісло колісне. А на ньому він не просто показує вдалі і успішні розвороти та вільний рух, але і без сторонньої допомоги долає серйозні перешкоди, наприклад, ось такий високий бордюр. Такої міці тіла та сили духу я ще не бачив!
«Якщо в мене є доступ, де я можу під’їхати, проїхати в двері, в ванну кімнату, щоб був доступ помитися, зробити всі справи, мені не треба допомога. Я встав, зробив справи, одягнув протези, пішов в машини, приїхав у Львів. Самостійно все роблю», - розказує Олександр
Та він каже – все було не так просто, і не одразу.
«Ви ж розумієте, що я не одразу отак от сів – і погнав! Багато падав, піднімався, знову падав, це все нормально!», - каже чоловік.
Але як це стало можливим? Олександр кілька місяців проходив реабілітацію тут – в центрі Superhumans у Львові. Це унікальний медичний центр, де займаються не тільки і не стільки протезуванням, але головне - реабілітацією та поверненням до повноцінного життя тих українців, які втратили кінцівки або отримали політравми. Кожен день тут дуже багато різних пацієнтів. Хтось вже давно отримав поранення, а хтось, як, наприклад, Микола з Азову, тільки-тільки став на великі протези
«Я ще звикаю. У мене така історія, що я швидко зажив, з поранення пройшло 5 місяців. Хлопці по шпиталях ще лежать… Насправді, тут офігенно. Кожен з присутніх, і фізтерапевтів, і лікарів, і персоналу – відчувається, що всі хочуть, об ти встав і пішов. Це просто чудово. Ти заїжджаєш сюди, бачиш ці усмішки, і ти готовий більше вкладатися», - каже Микола.
Він посміхаєтсья і жартує про капібару на своєму протезі. Як і більшість людей тут, він сповнений надії та бажання повернутися до повноцінного життя. Піклування про поранених відчуваєтсья на кожному кроці – і це буквально. Бо фізично кожен їх крок вивірений з досвідченими реабілітологами.
встик
P1060236
«З самого початку оглядаємо пацієнта, визначаємо основні запити і цілі, і потім, після того як роблять протез, ми тренуємо, вчимося ходити в межах брусів, рівними поверхнями, сходами, нерівностями… В них мотивація є космічною, нікого е треба мотивувати, більшість пацієнтів є добре мотивовані», - каже фізіотерапевт Андрій Пітуля.
Атмосфера тут невимушена – ти не відчуваєш, що ти у лікарні – ти наче в спортазі. Саме так до цього ставиться морпіх з позивним «Монах» - він тут вже місяць, а не просто навчився рухатись з великим протезом, а й долає кілометри на велотренажері. Поранення отримав у Кринках, на лівому березі Дніпра в Херсонській області, де українські морські піхотинці вже більше року тримають позиції. У Superhumans потрапив завдяки пораді свого друга, який швидко став на нові ноги.
«Я кинувся перебігати до своїх позицій, і чую як нога затерпла, з ноги такий фонтан, через двоє штанів. Пробита артерія була. Потрапив я аж через 8 місяців, бо були переампутації в мене, зараження, довге лікування… … а потім зустрів побратима, у якого була ще коротша нога, а він так вдало йде, і це мене ще більше мотивувало прийти сюди», - каже «Монах».
Протезування та реабілітація для поранених тут – безкоштовна. Допомогу надають міжнародні донори. Специфіка центру полягає у тому, що тут не просто виготовляють протези та вчать на них ходити. Тут створено велику команду, яка займається реабілітацією пацієнта в усій повноті – адже безпосередньо травма – це лише частина проблем, з якими стикається поранений, каже медичний директор центру Андрій Веленський.
«Пацієнти в СХ отримують і лікування, і реабілітацію. СХ напевне сьогодні це центр реабілітації бойової травми. Ми починали як центр реабілітації, але за кілька місяців роботи ми зрозуміли, що ми маємо бачити пацієнта в цілому, бойова травма має свої особливості. Це комбіноване ураження, у пацієнтів може бути погіршений зір, слух, ЗЧМТ. Ми зрозуміли, що ми маємо що нам треба зібрати таку команду, яка вестиме пацієнта до найкращого результату. Кожного дня у нас 100-120 пацієнтів», - розказує Веленський.
Він каже – унікальний досвід, здобутий у Superhumans, дивує і вражає західних колег. Це дозволяє залучати до роботи багатьох іноземних спеціалістів, які відзначають високий рівень команди Superhumans та унікальних підхід до пацієнтів.
«Ми спостерігаємо революцію в реабілітації не тільки в Україні, але і в світі, і в деяких європейських країнах мультидисциплінарна команда не створюється, не єднається навколо пацієнта, в СХ це створено. І коли наші партнери приїжджають сюди, вони кажуть – о, це круто! Бо вони такого у себе не бачили. Якщо говорити про команди протезистів, які приїжджають зі штатів, вони е бачили такої кількості випадків, і їм цікаво. І робота йде на рівних, є обмін думками, ідеями, тощо, а не хтось вчить нас жити», - каже Веленський.
Один з тих, хто приїхав допомагати СХ тут – відомий французький щелепно-лицьовий хірург Бернар Дювашель. Він каже – для нього це честь і момент історичної відповідальності – бо сама Франція 100 років тому, після Першої світової війни, мала так само багато поранених.
«Моє перше бажання, як хірурга – це бути в епіцентрі подій, там, де я потрібен, щоб допомогти… Я родом з тих місць у Франції, де вирувала Перша Світова, яка лишила по собі так багато людей з такою кількістю травм обличчя… Це практично те саме, що я бачу, цедуже схожа історія на історію наших батьків і дідів, і тому для мене важливо бути зараз тут», - каже Дювашель.
Виконавчий директор Superhumans Ольга Руднєва каже – важливо те, що реабілітація тут – включає в себе і соціалізацію, активні спортивні заняття, все для того, щоб не тільки повернути людину до руху, але і реінтегрувати її в повсякденне життя.
«У нас є команда для гольфу. У нас є команда, яка здійснює плавання на каяках, є ті, хто ходить в гори, хто займається танцями, зокрема сальсою, у нас багато інших спортивних активностей. І це видно – якщо Superhumans бере участь у змаганнях, ми беремо найбільше медалей. Дивлячись, як наші супер-хлопці роблять неймовірні речі, ти віриш, що ми зможемо зламати бар’єр неможливості, бо неможливість – це не про те, скільки в тебе кінцівок, а про те, що ти можеш зробити, а що ні», - каже Руднєва.
І Олександр – один з таких. Перед нашим інтерв’ю він готувався до спортивних змагань, і каже – вдячний команді за те, що вона максимально ефективно допомогла йому подолати наслідки поранення. Як би не було важко.
«Я займаюся лучним спортом, стріляю з лука, зараз мав три години тренувань. Так, є підйоми, є спати, морально це важко, але там працює суперкоманда, у них є психологи, лікарі, швидко вони розвиваються і по західних технологіях працюють. Щоб там нічого не досягнути, треба просто лягти і нічого не робити. Хтось довше, хтось швидше, але всі доходять до протезування», - каже чоловік.
Але цього йому мало, і тепер він сам буде працювати разом зі Superhumans для того, щоб допомагати іншим пораненим швидше повернутися до повсякденного життя. Він вже отримав міжнародну сертифікацію, зараз він інструктор по підбору, налаштуванню і користуванню крісел колісних, і йог озапросили в Superhumans працювати в цьому напрямку і на посаді соцробітника.
Україна – країна, яка вже має, і в майбутньому буде мати багато людей з інвалідністю, як серед цивільних, так і серед ветеранів. Такі центри, як Superhumans дають людям не просто можливість знову пересуватися в просторі, але і ставленням до пацієнта дають людині віру і розуміння, що вона, як і до поранення - важлива, цінна, потрібна і незамінна. Така ж, як і кожен з нас. І ця підтримка, за словами пацієнтів – не менш важлива, ніж фізична реабілітація. Важливо, кажуть вони, щоб і суспільство навчилося сприймати людей з інвалідністю як звичайних, таких само як і інші – з повагою і без косих поглядів.
«З людьми ще працювати й працювати, з часом це прийде і в наше суспільство, і в нашу країну. Є люди, які і хочуть допомогти, але їм незручно і соромно. Я б вам радив просто не заморочуватись, спілкуватись як ви б спілкувались з товаришем, знайомим, людиною на вулиці, чим більше ви будете при це думати…. Тим більше це мене буде напружувати», - впевнений Олександр.
