21 вересня 2014 року солдат 56 Окремої мотопіхотної маріупольської бригади Сергій Гнезділов написав пост у Facebook, в якому прямо оголосив, що йде у СЗЧ (самовільне залишення частини), тобто дезертирує. А дезертирство за українськими законами донедавна каралося ув’язненням від 5 до 10 років в умовах воєнного стану.
«Відсьогодні я йду в СЗЧ, до встановлення чітких термінів служби, чи до свого 25 річчя, маючи за своєю спиною 5 років бездоганної солдатської служби. Підхреслю: бездоганної», - написав солдат.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Нам вдалося з ним зв’язатися. Він був небагатослівним.
«Я нічого не очікував від держави», - сказав нам Гнезділов. Він додав, що розуміє, що здійснив злочин, і готовий понести покарання відповідно до закону.
Україна готується до критичної фази: лінія фронту може зміститися на 35 км на захід
Зате значно більше сказали його колеги. В 56-й бригаді призначили службове розслідування, і бійці поділилися на два табори – одні жорстко засудили вчинок побратима як такий, що пропагує дезертирство, а інші – хоч і засудили, та вказали, що по-людськи його розуміють, адже багато людей на фронті – більше двох років і без ротацій.
«Чи можу я зрозуміти тих, хто йде на самовільне залишення частини? Зараз, на третьому році, мабуть вже так. Чи підтримую я такі рішення, тим паче зроблені публічно? Ні, не підтримую. Бо присяга, дана публічно – не порожній звук. І вас закликаю цього не робити, бо це може мати дуже кепські наслідки», - пише сержант 54 ОМБр Ілля Кротенко.
За даними офісу Генерального прокурора, всього з 2022 року було порушено більше 60 000 кримінальних справ за самовільне залишення частини або дезертирство. З них майже половина – цього року.
Що змушує солдатів тікати?
Перш за все – важка ситуація з ротаціями. Солдат на фронті постійно бракує, поповнення бригади отримують рідко, а тому стається так, що солдати можуть дуже довго перебувати на передовій без відпочинку. І через виснаженість підрозділів внаслідок інтенсивних бойових дій цей відпочинок можуть і не дати. Хтось в зоні бойових дій перпебуває безперервно з лютого 2022 року- з короткими відпустками (по 10 днів двічі на рік), а хтось по року не бачив рідних.
«У мене це третя відпустка за два роки війни. Перша була 5 днів у 2022, друга – восени 2023 на 10 днів, і зараз – на 10 днів. Раз на рік я лише трохи більше тижні бачу сім’ю, майже весь рік я сплю в окопі і їм субпродукти, при цьому я постійно ловлю снаряди на свою голову. Це більше, ніж втома. Звісно, я нікуди не втечу, та я розумію тих, хто так зробив. Відпочинуть - повернуться», - розказує про проблему Олексій, старший солдат однієї з механізованих бригад ЗСУ.
«У моєму батальйоні за весь час було 10-12 випадків СЗЧ, за всю війну, на більш ніж 300 людей. Це дуже мало. Важко було, але намагався давати відпустки людям. Тому ці випадки СЗЧ були з боку відверто поганих бійців і «аватарів» (алкогольно залежних), ми їх навіть не вмовляли повертатися, не шукали – хай ВСП займається, - каже бойовий комбат Вадим з однієї з бригад ЗСУ, яка воює на сході, - Але коли нам обіцяли після кількох місяців безперервних боїв вивести нас бодай на місяць на поповнення і відпочинок, а потім не дали цього, просто у частини підрозділу здали нерви. І в СЗЧ пішли вже 15 людей одночасно, причому не аватарів, а якісних бійців, які просто втомились».
Проблема відпусток прямо залежить, каже він, від кількості боєздатних людей у підрозділі – чим їх менше, тим менше відпусток.
«Тому що я не можу, навіть якщо хочу, відправити всіх, чи всіх, хто хоче, бо хтось має тримати оборону в окопах, а чим менше людей – тим менше я можу відпустити бодай на 10 днів до рідних, бо хтось має в цей час воювати», - каже комбат.
Він каже – коли батальйон таки вивели на поповнення, спеціальна комісія визнала його за моральним станом і втратами для бойових дій непридатним. Втім, підрозділ досі воює.
Утворюється замкнене коло – чим менше відпусток і можливостей перепочинку, тим люди більш втомлені, чим більш вони втомлені і схильні до СЗЧ, тим менше відпусток.
«У нас випадків СЗЧ поки небагато, але сили в людей закінчуються. У когось вилізла «хроніка» (хронічні хвороби), багато людей 40+, через брак людей мало відпусток, є проблеми з ротаціями – батальйон, який нас змінив на позиціях майже рік тому, до сих пір не виводять. Тому всі і обговорюють вчинок Гнезділова», - каже Володимир, боєць однієї з бригад ТРО.
Ще одна проблема – несправедливість. Точніше те, як її бачать з фронту. А саме – велику кількість немобілізованих чоловіків у тилу.
«Всередині лишається відчуття глибокої суспільної несправедливості від того, що хтось має захищати Батьківщину до пенсії чи смерті, а хтось може відкупитися від цього по зв'язках чи за кількадесят тисяч гривень. Тож якщо у мене з'явиться хоча б якась можливість звільнитися зі служби в правовому полі, я цією можливістю, безумовно, скористаюся. І подальше повернення до війська в мої плани більше не входитиме ні за яких обставин», -пише Ілля Кротенко.
Проблема СЗЧ стала вже настільки серйозною, що Верховна Рада прийняла 20 серпня закон № 11322, який передбачає звільнення від кримінальної відповідальності у випадку, коли воїн здійснив СЗЧ вперше – солдат, за згодою командира, може повернутись до бойового підрозділу. Втім, щоб вирішити обидві проблеми, було прийнято ще навесні закон про мобілізацію, який мав створити електрону базу призовного резерву. Чи допоміг він?
Складнощі мобілізації
Закон про мобілізацію дійсно призвів до певних зрушень. Чоловікам в Україні було дано 2 місяці на те, щоб оновити свої облікові дані. Міністерство оборони повідомило Kyiv Post у відповіді на запит, що станом на 14 серпня свої дані оновили більше 4 млн українських чоловіків, з них більше 3 млн – через мобільний застосунок Резерв+. Втім, дехто з них має бронювання від проходження служби.
«І це добре, так чи інакше, ми маємо знову в легальному полі більше 4 мільйонів резервістів. З відстрочками, без, з бронею, без, але вони є. Це наш мобілізаційний ресурс. Закон однозначно спрацював, бо, по-перше, він явно досконаліший за старий, який був радянським, ми маємо електронну базу мобілізаційного резерву, і багато людей, не чекаючи повісток, пішли добровольцями шукати собі підрозділ», - каже військовий аналітик Михайло Самусь.
Саме на цей час припадає й сплеск мобілізації. Іноземні ЗМІ писали, що Україна мобілізовувала влітку в кілька разів більше, ніж взимку кожен місяць, цифри сягали більше 40 000 в місяць.
«В принципі, цифри дискусійні, але з тих даних, що я маю, ми дійсно мобілізуємо значно більше, ніж півроку тому. Працює рекрутинг, позитивні зміни принесла можливість командирам самим рекрутирувати бійців. Але є один нюанс – наші навчальні центри заповнені, і їх пропускна здатність, навіть з урахуванням навчання за кордоном, не дозволяє взяти і пропустити всіх і одночасно, тому армія отримує людей порціями», - каже військовий експерт та ветеран Євген Дикий.
Ряд агенцій, які шукали людей для специфічних підрозділів, наприклад, БПЛА, кажуть, що склався вигідний тандем з ТЦК – вони проводять всі співбесіди з кандидатом, а від ТЦК вимагається лише факт формальної спеціалізації. В результаті ТЦК має потрібну статистику мобілізованих, хоча сам практично не докладає зусиль.
З іншого боку, представники ТЦК, з якими поспілкувався Kyiv Post, кажуть – зараз потік добровольців, охочих мобілізуватися дещо спав, а причина цьому – те, що після двох місяців з часу прийняття закону багато чоловіків побачили, що штрафи, передбачені законом, виписують рідко й не всім, тож процес знову сповільнився.
З іншого боку, нову хвилю мобілізації поки що не відчули на фронті. Деякі підрозділи дійсно почали отримувати поповнення. Але не таке, на яке розраховували.
«Я отримав 40 людей в батальйон цього літа в якості поповнення. Так, це багато, це найбільше число, що я отримував одночасно, до цього були групи по 3-5-7 осіб. Але, половину з цих 40 я одразу забракував – це були люди непридатні для передової. Інші 20, незважаючи на те, що пройшли навчання, пройшли його не так ретельно, як я очікував, та й поповнення відбулось не в тилу, коли підрозділ відведено на відновлення, а під час його перебування в зоні бойових дій. Тобто, у нас не було часу дати цим людям якесь додаткове навчання, провести злагодження, тощо. Їх одразу кинули на лінію бойового зіткнення, а для людей без бойового досвіду це важко, вони швидше гинуть. Мені дали цих людей не для якості, а для кількості – щоб на папері все було добре», - каже комбат Вадим.
Через це багато людей бояться потрапляти до війська – саме через страх потрапити туди ненавченим. Але значно більша проблема – відсутність перспектив повернутися.
Служба без надії на звільнення
Військові люблять жартувати, що «демобілізуємося ми пенсіонерами». Питання звільнення в довгострокову відпустку або демобілізації тих, хто служить найдовше – вельми актуальне. Це питання викликало бурхливі обговорення під час прийняття закону про мобілізацію навесні – адже, на думку багатьох, там мало б бути положення про демобілізацію. Але його зняли в останній момент. І це розлютило багатьох військових.
«Ну, ти знаєш, це було як тобі щось обіцяли, обіцяли, ти чекав цього, ніби води спраглий у пустелі. А потім раз – і в тебе забрали це. Це сумно. Ми всі дуже хотіли б помінятись з тими, хто зараз в тилу», - каже нам Сергій, боєць одного з підрозділів Територіальної оборони.
Сам Сергій Гнезділов сказав Kyiv Post – для нього встановлення граничних термінів служби було б мотивацією повернутись на службу. Але є проблема.
«Граничний термін служби і демобілізація – це як крило літака, а він не злітає з одним крилом. Потрібні два крила. Друге – мобілізація. Ми маємо замінити тих, хто піде з фронту. Інакше без потужної мобілізації людей просто половина піде і фронт розвалиться. Нам потрібен паралельно і процес мобілізації теж», - каже Дикий.
За словами народного депутата Романа Костенка, зараз розробляється законопроект про демобілізацію, можливо, він побачить стіни парламенту восени. Але чи буде паралельно посилена мобілізація – невідомо.
«Проблема має досліджуватись комплексно. Питання СЗЧ не має зупинятись на покаранні і переслідуванні. Якщо немає можливість провести демобілізацію, можливо, треба вирішувати питання довгими відпустками, переведенням на тилові посади тих кваліфікованих і важливих для підрозділу військових, хто «вигорів» і це видно… Звісно, варіантом могла б бути масова мобілізація – в ідеалі, всі хто оновив дані, встають в чергу, і далі ротації – 100 000 демобілізовуємо, 100 000 мобілізовуємо. Але чи це можна здійснити за нинішніх умов?», - каже Самусь.
Ще один напрямок, який намагаються покращувати якість командирського складу, щоб зменшити втрати і мотивувати людей доєднуватися до війська.
