Впродовж кількох останніх років російська пропаганда створювала образ “другої в світі” російської армії, яка “захопить Україну за три дні”. Впродовж кількох днів після початку звільнення від російських окупантів населених пунктів на Харківщині полилася нова злива російської пропаганди.
Спершу російські пропагандисти намагалися заперечувати успіх ЗСУ і заявляли, що ніякого контрнаступу немає. Проте швидко були змушені змінити риторику.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
9 вересня заступник голови Російської академії ракетних і артилерійських наук Константін Сівков сказав, що треба “перестати слухати воєначальників, які поширюють зрадницькі настрої”.
А постійний представник РФ при ООН Васілій Небензя заявив у Твіттері, що “ніякого контрнаступу українських військ у Харківській області немає”.
Тим часом зі своїх позицій панічно тікали окупанти – мобілізовані в “ЛНР” та солдати Росгвардії. Через той жах, що охопив росіян на Харківщині, на деяких пропагандистських каналах скасували розважальні програми.
10 вересня Сергей Марков, який вважає себе близьким до Путіна, видав нову порцію своєї логіки: “Не треба розказувати людям про погане, їм потрібні здорові відчуття”.
Коли українські війська просунулись на Харківщині на десятки кілометрів, мовчання Міноборони РФ стало виглядати просто непристойно. Міністр заборонив поширювати будь-які коментарі з цього приводу на сторінках міністерства в російських мережах “Вконтакте” та “Одноклассники”. Але забули про RuTube. Скориставшись можливістю, користувачі вибухнули гнівними коментарями.
Зрештою, міністерство висловило офіційну позицію. Його речник Ігор Конашенков так пояснив панічну втечу “другої армії в світі”: “Для досягнення цілей визволення Донбасу була здійснена операція з організованої передислокації групи військ із Ізюмсько-Балаклійського напрямку на територію Донецької народної республіки”.
Велика мета “спеціальної військової операції”, а саме “денацифікація і демілітаризація України”, знову звузилась до горезвісного “виходу на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей”.
У цю маячню ніхто, звісно, не повірив. Гнівна істерія навіть дійшла до того, що “це культурна і управлінська катастрофа, руйнування всієї духовної і інтелектуальної переваги росіян над українцями, що притаманна нашій культурі”.
10 вересня з’явилось повідомлення, що Путін скликав екстрену нараду органів безпеки. Проте він вдавав, ніби на Харківщині не відбувається нічого надзвичайного, а головними питаннями порядку денного були муніципальні вибори та забезпечення військових житлом.
Пропагандисти сподівалися, що будуть прийняті якісь рішення – хоча би про давно відомі “удари по центрах прийняття рішень в Україні”, але нічого такого не відбулось.
Натомість верховний головнокомандувач збройними силами РФ у той час, коли його армія втрачала позиції майже в режимі реального часу, відкривав школу самбо і оглядове колесо (яке невдовзі після цього зламалося).
Російська армія тікала – і навіть не на бойових машинах, а в звичайних автобусах, а російські військові журналісти пояснювали, що цей “тактичний відступ необхідний для збереження життя війcькових і уникнення котла”.
Звісно ж, вони не могли визнати, що “друга армія в світі” тікає від українців, тож одразу склали казочку про те, що там “натівські війська”, а не окремі іноземні добровольці.
Увечері 10 вересня головною інтригою в російському інформаційному просторі був салют. У світлі ганьби на Харківщині очільник думської фракції “Справедливої Росії” Сергей Міронов наполягав на скасуванні салюту. Але марно. Салют відбувся, і це вже сприйнялося як відкритий булінг.
Пізніше ввечері російський пропагандист Владімір Соловйов вирішив назвати Харківське пекло “великим відступом” і порадив не панікувати, а продовжувати працювати на перемогу.
Він нагадав, що в російській історії після великих відступів і поразок були перемоги. Найперше, що спадало на думку, – це війна з Наполеоном, в якій була битва під Аустерліцем, а потім відступ і здача Москви.
Здається, росіяни починають розуміти, що їхніх військових посилають в Україну на неминучу смерть, і що “друга армія в світі” виявилась аж ніяк не такою.
