У промисловому передмісті Харкова на майданчику давно занедбаного заводу чоловіки у бойових обладунках завантажують автомобілі всім необхідним: від 50-кілограмових мішків з борошном, гігієнічних серветок і спальних мішків до високотехнологічних тепловізорів та приладів нічного бачення.
Волонтери працюють швидко. Коли у кузові вже не вистачає місця, вони витягують на дах запасні шини та гідравлічні домкрати, щоб звільнити місце для більшої кількості речей. Люди, які живуть на лінії фронту, особливо на територіях, нещодавно звільнених від російської окупації, практично не мають ні електрики, ні магазинів, ні опалення, ні зв’язку, ні можливості втекти.
Вони потребують всього: запальничок, інсуліну, мила, теплого одягу, пального, радіоприймачів, генераторів, підгузків, а головне – їжі, яка не псується, та чистої бутильованої води.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Військові підрозділи Збройних Сил України, які іноді ведуть бойові дії менш ніж за кілометр від лінії фронту, зазвичай отримують регулярні поставки харчів та боєприпасів, а от зимові черевики Gore-Tex, рації Motorola, серветки, маскувальні сітки, зв’язані власноруч школярами та дружинами військових, бронежилети з прорізами для кевларових пластин, глушники для автоматів АК-74, снайперські гвинтівки стандарту НАТО з плаваючим стволом та якісною оптикою українським військовим майже завжди доводиться шукати поза межами офіційних армійських ланцюгів постачання.
Сухих шкарпеток на передовій не вистачає жодному підрозділу ЗСУ. Китайський дрон Mavic Pro, який українські (та й російські) аеророзвідники цінують за його майже невидимість для радарів і відмінну оптику, на передовій вони на вагу золота: проте Mavic, як і тисячі інших критично важливих предметів військового спорядження, просто не входять до стандартного оснащення ЗСУ.
Саме тут, як розповів Kyiv Post 35-річний харківський юрист Ілля Бардін, на допомогу приходить українська армія волонтерів.
Щодня на Харківському напрямку десятки часто сильно перевантажених цивільних фургонів, позашляховиків і міських хетчбеків завантажуються на складах на кшталт Бардінського і вирушають у дорогу.
24 вересня Kyiv Post супроводжував колону з більш ніж 20 автомобілів на чолі з поліцейською машиною, яка разом із нами три години добиралась до Ізюма. Волонтери, розбиваючись на міні-колони з двох-п’яти автомобілів, доставляли товари поруч із зонами бойових дій, іноді до бойових підрозділів, а іноді до жителів сіл, які все ще залишаються без електрики, газу, води тощо.
Одна група з чотирьох автомобілів, завантажених продуктами харчування, 23 вересня швидко проїхала повз блокпости, повз колону Міжнародного Червоного Хреста з гуманітарною допомогою, яка, вочевидь, не бажала їхати в напрямку обстрілів, та попрямувала до Куп’янська.
Kyiv Post спостерігав за тим, як Волонтери роздавали їжу та іншу допомогу, а також організовували евакуацію понад 20 осіб, в той час, як російські та Українські військові обстрілювали один одного з мінометів та артилерії на відстані у менш ніж кілометр.
Бардін – один з багатьох активних у харківському волонтерському русі. Його шлях від складання юридичних документів до бойової логістики був, за мірками українського волонтерства, доволі типовим.
Коли почалася війна, він, як і багато українських професіоналів, почав обдзвонювати знайомих, щоб з’ясувати, як найкраще допомогти у боротьбі з росіянами.
Один з його друзів був постачальником продуктів харчування з власним продуктовим складом.
Той склад був саме у зоні бойових дій.
Тож Бардін розшукав контракти із Військовими, щоб доставити їжу у безпечне місце за допомогою ЗСУ.
Це постачання привела до більш ширших контактів з волонтерськими групами, які привозили товари в Україну з Європи, а потім до пропозицій допомоги від клієнтів з паливного та шинного бізнесу, які намагалися підтримувати волонтерів.
На початок березня Бардін почав отримувати товари частіше і більше, що довелось шукати власний склад. Допоміг зі складом Сергій Нещенко та Павло Жаров.
Зараз в середньому в день на складі зберігається більше 100 тонн пожертвуваних товарів на суму в кілька мільйонів доларів, включаючи гори особистих аптечок, коробки з автозапчастинами, інструменти, утеплені намети, спальні мішки, коробки з антиковідними масками, рулони клейкої стрічки, набори для приготування їжі, біноклі, батарейки, каструлі, сковорідки, дрони, тепловізори, прилади нічного бачення, продуктові набори тощо.
Іноді навіть зброя та комплектуючі до неї, придбані у різний спосіб на приватних ринках, за його словами, проходять через його Друзів – військових волонтерів, щоб навіть у підрозділів спецпризначенців були необхідні девайси.
За словами Іллі, там, де це можливо, пріоритет надається таким бойовим підрозділам, як 92, 40, 127, 113 Бригади, ССО, Поліція, СБУ та багато інших.
Напевно, найбільш незвичним продуктом харчування, який побачив тут Kyiv Post, була ізраїльська консервована кошерна курка в соусі барбекю.
Бардін зазначив, що він лише один з багатьох волонтерів, які працюють у Харківській області, і що без інших волонтерів, які піддають себе та свої автомобілі численним навантаженням та ризикам під час поїздок на фронт та з фронту, ніхто б нічого не отримав.
Олександр Кусайко, 42 років, до війни керував будівельною фірмою, в якій працювало понад 100 співробітників і (за його оцінками) річний прибуток якої становив кілька мільйонів доларів. Коли почалося російське вторгнення, перше, що він зробив, це вивіз дружину і доньку в безпечне місце (у Швейцарію). Потім він опинився в колах волонтерів, які допомагають фронту, і наразі він очолює Благодійний Фонд «Жовта Допомога» (ЖДХ), одну з активних волонтерських груп Харківщини.
Наразі ніхто з волонтерів ЖДХ не постраждав. Проте бувало немало небезпечних ситуацій, коли смерть буда у декількох метрах. Наприклад, 23 вересня російський кулеметник та снайпер, як вважає Кусайко, навмисно відкрив вогонь по мікроавтобусу під час доставки продуктів жителям села нижче Куп’янську, двічі простріливши автомобіль. Одна куля влучила приблизно за метр від Саші.
Зазвичай Кусайко, оптимістично налаштований і вже досвідчений, окрім продуктів харчування і товарів першої необхідості, з’явившись у якомусь із прифронтових сіл, перш за все ділиться новинами з людьми, які іноді тижнями перебувають під обстрілами без зв’язку з зовнішнім світом. Головними темами є питання евакуації (очікування на допомогу уряду або міжнародних організацій може затягнутися, тому набагато швидше буде поїхати з волонтерами) та хід війни (росіяни все ще тримаються, проте їх відтісняють з області). Він також завжди запитує, що слід привезти наступного разу (цього разу йому відповіли, що потрібен теплий одяг, вода та свічки)…
У містечку Козача Лопань, менш ніж за 10 кілометрів від кордону з РФ, волонтер Микола Зинов’єв, за мирного життя кур’єр, приїхав 25 вересня з гуманітарною допомогою. Електрики тут давно немає, вода тільки з колодязів, телефони не працюють, головна вулиця все ще в руїнах, там живе лише один поліцейський, громадський транспорт не працює, а позиції ЗСУ неподалік все ще перебувають під періодичними обстрілами з боку Росії.
Для мешканців Козачої Лопані, швидше за все, Зинов’єв – єдиний реальний зв’язок із зовнішнім світом.
Зі співробітницею сільської ради в якості провідниці Зинов’єв об’їжджав будинки, вправно викручуючи свій повнопривідний «Рено» на чорних брудних вулицях, шукаючи будинки, у яких живуть діти. Місія полягала в тому, щоб передати для кожного знайденого малюка – а їх виявилося 16 – продуктовий набір зі збагаченою вітамінами вівсянкою, горіховими батончиками та пакетами соку.
Звітність по всіх товарах і матеріалах, які розвозять по Харківській області, напрочуд проста: волонтер віддає отримувачу річ, хтось фотографує, створюючи миттєвий портрет українців, які намагаються налагодити нормальне життя на звільнених від росіян територіях.
Але, досить часто звітність потребує складання письмових списків кожної людини, яка ставить свій підпис та надає свої персональні дані, щоб донори могли перевірки хто, що та коли саме та кому саме привозив.
Одна жінка категорично відмовилася фотографуватися. Її не хвилювало, що міномети ЗСУ неподалік методично стріляли в бік росії, вона не хотіла фотографуватися, тому що, на її думку, не була одягнена належним чином. Але Зинов’єв все одно віддав їй продуктовий набір.
