Під блискучими куполами Москви та у владних коридорах Кремля точиться таємна війна, яка ведеться за допомогою не гармат чи безпілотників, головна зброя цієї війни – замовчування й стигматизація.
Це війна проти жінок, проти їхніх голосів і їхнього законного місця в російському суспільстві. Російські жінки борються не лише за визнання важливості їхньої ролі у житті суспільства, а й за фундаментальне право на те, щоб їхні думки та ідеї були почуті й поважалися. Це стосується багатьох росіянок – від жінок-лідерів, яких свідомо ігнорують, до журналісток, яких змусили замовкнути, та активісток, яких безжально висміюють.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ця прихована війна повертає нас до часів боротьби перших феміністок за свої права в країні царів, нагадує нам про суто радянські уявлення про рівність статей і зрештою ставить нас перед лицем сучасних суворих реалій путінського режиму. Сьогодні рівень забезпечення прав жінок в РФ ганебно низький, ця проблема останніми роками взагалі викреслена з публічного дискурсу та зведена до бляклої тіні їхньої реальної важливості для суспільства.
Британія запровадила санкції проти РФ за незаконну депортацію українських дітей
Ця стаття – це заклик до світу підтримати жінок Росії, посилити їхні голоси, допомогти їм докорінно змінити репресивні патріархальні норми й повернути собі своє законне місце в суспільстві. Тому що коли незалежні й продемократично налаштовані російські жінки звертаються до світу у своїх пошуках свободи, світ повинен їх вислухати.
Історія пригноблення
У серці Росії – не на її державних кордонах, а всередині суспільства – точиться тиха війна проти жінок. Від владних коридорів до все ще гамірних вулиць Москви й далеко за її межами російські жінки стикаються із системними проблемами, які приглушують їхні голоси та їхне прагнення до самореалізації. Відсутність у країні реальних жінок-лідерів, тиск на опозиційних журналісток з метою змусити їх замовкнути й висміювання жінок за певні аспекти їхнього особистого життя, а не за їхні ідеї чи внесок у життя суспільства, малюють похмуру картину позбавлення російських жінок їхніх фундаментальних прав.
Історія фемінізму в Росії - це історія замовчування та пригноблення. Намагання росіянок на початку 20-го століття створити простір, де до їхніх голосів прислухатимуться, були швидко придушені більшовицькою елітою, в якій домінували чоловіки, і це заклало підгрунтя для викреслення волі жінок з наративу нації на багато десятиліть вперед. За часів СРСР з їхньою удаваною гендерною рівностю дуже мало було зроблено для утвердження прав жінок. У радянський період роль жінки насправді була зведена до суто традиційних функцій під виглядом соціалістичної рівності.
У сучасний період феміністичні рухи, такі як Жіночий антивоєнний спротив, виступають осередками непокори на цьому сумному історичному тлі. Незважаючи на силу таких рухів і їхню чітку позицію проти війни, терору та гноблення, активістки подібних рухів були змушені втекти з країни, залишивши там вакуум, у якому вже майже не чутно голосів тих, хто залишився.
Бурхливі 1990-ті ознаменувалися зміною наративів російських активісток феміністського руху, оскільки пострадянський ландшафт став благодатним ґрунтом для комерціалізації жіночих тіл і ролей жінки у суспільстві. У цей період у російському суспільстві закріпилося певне бачення ролі жінки, яке маргіналізувало жінок, і це сприяло подальшому погіршенню становища жінки в РФ за часів правлінням Путіна. За його правління обмеження прав і свобод жінок значно посилилось, почалося очевидне повернення до патріархальних норм, які знецінюють і маргіналізують жінок. Цей період відзначений систематичними спробами витіснити жінок із публічної сфери, звести їх до ролі пасивних, з усім згодних споглядачок, тобто змусити жінок повторювати наративи, сформовані чоловіками й вигідні лише їм.
У публічному та політичному дискурсі Росії, де домінують чоловіки, жінок-політиків, журналісток і громадських активісток часто й безжально критикують за їхній зовнішній вигляд або ті чи інші моменти їхнього особистого життя – звична тактика, спрямована на відвернення уваги від їхніх ідей і підрив довіри до них. Цей гендерний підхід в межах публічного діалогу різко контрастує зі ставленням до їхніх колег-чоловіків, особисте життя яких вкрай рідко піддається в Росії такому жорсткому контролю. Висміювання жіночих голосів та ідей – це не просто особиста образа, це свідома політична стратегія, спрямована на збереження існуючого статус-кво й заперечення важливості внеску жінок у суспільне життя.
Наслідки такої політики викликають резонанс у російському суспільстві, впливаючи не лише на жінок, які стали мішенню травлі, але й на саму структуру нації. Розуміючи історичний і сучасний контекст безправності жінок у Росії, нам легше розібратися у складній взаємодії сил, які заглушають голоси жінок і применшують їхню роль у житті суспільства.
Маяк надії
На тлі системного обмеження прав жінок і особистих нападок на них стійкість російських жінок вражає й видається маяком надії та непокори. Особливо це стосується тих жінок, які не лише протистоять гнобленню, а ще й захищають своїх близьких – я маю на увазі тих росіянок, які зараз намагаються якось захистити своїх мобілізованих чоловіків, братів і синів.
Настав час жінкам у Росії та їхнім прихильникам по всьому світові визнати факт системного залякування та висміювання, з якими стикаються ці жінки через те, що вони насправді є наочним доказом нездатності патріархального російського суспільства втілювати ідеї цих жінок і визнавати їхню важливість для розвитку суспільства. Ця стратегія, базована на страху й відчутті незахищеності, викриває сутність системи, яка намагається зберегти контроль над суспільством перед лицем потенційних потрясінь та змін.
Бачення майбутнього наразі полягає в тому, що жінки в Росії мають нарешті відвойовувати своє законне право бути почутими й здобути належне місце на громадській і політичній аренах.
Такі зміни будуть більш ніж символічними, це необхідний крок на шляху побудови суспільства, в якому твоя стать не визначає твою здатність робити внесок у дискурс твого народу чи впливати на напрямок розвитку країни. І щоб досягти цього, ми повинні наголошувати на важливості колективних дій як усередині Росії, так і за кордоном за підтримки міжнародної спільноти. Боротьба з глибоко укоріненими патріархальними структурами вимагає створення єдиного фронту, об’єднання зусиль активістів всередині країни із зусиллями світової спільноти, солідарної зі справою боротьби жінок у Росії за свої права й свободи.
Вкрай важливо зараз активніше підтримувати суспільні рухи, які втілюють у собі боротьбу проти гноблення, зокрема таких, як спілки матерів і дружин російських мобілізованих. Ці жінки, які виступають проти повномасштабного вторгнення РФ в Україну, становлять ключову силу, яка кидає виклик існуючому в Росії статус-кво. Їхні протести та вимоги притягнути до відповідальності винних у розв'язанні війни та відновити мир вкотре висвітлили глибокий вплив жінок на політичну активність в країні. Попри їхній сміливий спротив злочинній владі, ці опозиційні групи отримали дуже незначну підтримку з-за кордону, і цю прогалину необхідно терміново усунути. Їхні сміливі висловлювання проти вторгнення в Україну та вимоги суспільних змін є невід’ємною частиною ширшої боротьби за демократію та права людини в Росії.
Не варто забувати, що саме голоси солдатських матерів відіграли ключову роль у прийнятті рішення про виведенні радянських військ з Афганістану у 1980-х роках.
Розширення прав і можливостей російських жінок, як у рамках феміністського руху, так і в ширшому суспільному контексті, є не лише внутрішньою проблемою Росії, а й глобальною необхідністю. Придушення активності жінок і заперечення їхніх прав в різних регіонах світу загрожує демократичним принципам і людській гідності на глобальному рівні. Виявляючи солідарність з російськими жінками, підтримуючи їхні рухи та посилюючи їхні голоси, міжнародна спільнота може відіграти вирішальну роль у демонтажі патріархальних структур російського суспільства, які довгий час придушували людський потенціал половини населення Росії.
Шлях до розширення прав та можливостей російських жінок сповнений викликів і перешкод, але він освітлений реальною можливістю трансформаційних змін. Колективні дії жінок, підтримані глобальною мережею союзників, мають силу змінювати суспільство, роблячи його більш інклюзивним, справедливим і таким, що відображає усю різноманітність голосів людей, які його складають. Рух до майбутнього, в якому жінки в Росії зможуть повною мірою брати участь у розбудові своєї країни, має важливе значення не тільки для розширення їхніх прав і можливостей, але й для побудови справді демократичного та справедливого суспільства.
Погляди, висловлені авторкою у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
Ксенія Максимова є засновницею й директоркою лондонської організації «Російське демократичне товариство», яка зібрала десятки тисяч фунтів стерлінгів на гуманітарну допомогу Україні. Від початку повномасштабного вторгнення в Україну вона організувала низку антипутінських і проукраїнських заходів. Раніше Ксенія була всесвітньо відомою моделлю і дотепер продовжує працювати в індустрії моди.
