«Синдром жаби в окропі» та сприйняття політики США

Безперервна підтримка з боку Заходу є вирішальною, якщо Україна хоче досягти успіху. Незважаючи на запевнення України про підтримку, Сполучені Штати продовжують робити неоднозначні заяви про те, якою буде перемога.

Україна продемонструвала неймовірну відвагу як у військовій, так і в інформаційній галузі. Однак можна з упевненістю сказати, що без підтримки Сполучених Штатів та інших західних партнерів українська армія та уряд зазнали б поразки незабаром після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення. Ймовірно, без допомоги НАТО Україна була б змушена вести партизанську війну, натомість вона довела, що здатна завдати контрударів.

Спочатку Україна пустила в хід ручну протитанкову зброю – американські Javelin, британські NLAW та їхні зенітні аналоги Stinger та Starstreak. Українці вміло застосували зброю, відтіснивши росіян від Києва. Навіть вище керівництво США було здивоване.

Потім була жорстка битва із застосуванням артилерії на Донбасі. Хоча й запізно, але США та їхні союзники нарешті почали постачати Україні високоточну артилерію. Ракетна система залпового вогню HIMARS змінила правила гри та дозволила Києву зменшити перевагу російської армії.

Віра в перемогу України

Більшості спостерігачів здається, що Україна змінила ситуацію – зараз все виглядає так, ніби українська армія може перемогти. І перемога в цьому разі означає не просто повернення до кордонів станом на 24 лютого, а й територій до вторгнення Росії в Крим у 2014 році. Воєнні аналітики, як-от колишні американські генерали Джон Гертлінг (John Hertling) та Уеслі Кларк (Wesley Clark), із самого початку стверджували, що Україна має змогу перемогти за умови, якщо українська армія своєчасно отримає достатню кількість потрібної зброї.

Втім, коли в квітні під час поїздки до Європи держсекретар США Ентоні Блінкен (Antony Blinken) та міністр оборони Ллойд Остін (Lloyd Austin) прямо заявили, що підтримують перемогу України або принаймні поразку Росії, вони натрапили на критику з боку президента США Джо Байдена (Joe Biden). NBC у червні повідомила, що Байден закликав їх притлумити подібні висловлювання.

Саме тоді здавалося, що Україна може загрузнути в тривалій війні на виснаження. Песимістично налаштовані урядовці в США та ЗМІ закликали президента Володимира Зеленського «реалістичніше» сприймати дійсність і розглянути можливість компромісу.

Потім, у вересні, був успішний наступ на Харківському напрямку, а тепер – відступ Росії з Херсона. На цьому етапі надто занепокоєні намагалися використати вірогідність ядерної катастрофи, аби змусити Зеленського припинити вогонь або почати переговори. Ті, хто краще розуміється на воєнних справах, чіткіше, ніж будь-коли, усвідомлюють, що Україна має змогу перемогти.

Не чіпаючи пораненого звіра

Дотепер стратегія США в Україні вимагала постійного балансування. Американці намагаються допомагати Києву зброєю, однак, здається, не дуже воліють бачити поразку Росії. Це більше, ніж дилема – це відверте протиріччя. І багато російських посадовців це знають.

З одного боку, Вашингтон не може схвалити Москву за напад на Україну. З іншого боку, він не хоче, щоб це виглядало так, ніби США загнали російського президента Володимира Путіна в глухий кут, де він може зважитися на щось відчайдушне, наприклад, застосувати ядерну зброю. США також не хочуть відштовхнути своїх європейських союзників, які вже страждають від високих цін на енергоносії та інфляцію.

Іншими словами, ця дилема штовхає Вашингтон до анекдотичного «синдрому жаби в окропі»: якщо жабу помістити в киплячу воду, вона вистрибне, аби врятуватися, але якщо вона перебуватиме у воді, яка повільно нагрівається, то не сприйматиме небезпеку і повільно загине.

Схоже, американці в своїй політиці щодо поставок зброї дотримуються підходу повільного нагрівання. Хоча Вашингтон продовжує постачати важливі системи озброєння, він досі утримується від постачання літаків, танків та ракет великої дальності, які можуть виявити очевидне – те, що Росія налаштована не лише проти українських солдатів, тренованих НАТО, а й проти зброї НАТО.

Ключовий аспект американського «ходіння по канату» – сприймання політики громадськістю. Може видатися, що Вашингтон допомагає Україні лише настільки, наскільки це необхідно для забезпечення оборони. Все, що збільшує наступальну здатність – літаки, танки Abrams, ракети великої дальності ATACMS – вважається занадто провокаційним.

Останніми тижнями цей аспект американської стратегії проявився, коли Вашингтон намагався переконати Зеленського, аби той змінив свою обітницю не вести переговори з Росією, поки Путін буде при владі. Це також призвело до витоку інформації від деяких офіційних осіб країн НАТО: наприклад, італійська щоденна газета La Repubblica 7 листопада повідомила, що деякі посадовці НАТО стверджували, що переговори розпочнуться, щойно росіяни залишать Херсон.

Дійсно, голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі (Mark Milley) 10 листопада повідомив CNBC News, що певне затишшя взимку створить «можливість» для переговорів. Британське видання Daily Mail 11 листопада навіть повідомляло, що кремлівського інсайдера було проінформовано про «умови капітуляції», які Київ запропонував Москві останніми днями.

США – своєрідний хороший поліцейський для войовничо налаштованого Зеленського

Зеленський зарекомендував себе як майстер спілкування, що здатний справити враження. Він розвинув, здавалося б, вроджене відчуття часу під час перемовин. Протягом війни він спромігся переконати більшу частину світу своєю наполегливістю, щирістю та доброзичливістю.

Хоча це може бути не навмисним, але події розвиваються таким чином, нібито американці намагаються тримати українців на поводку. Якщо це так, тоді Вашингтон повинен змусити росіян відчути, ніби наполегливість України та власні помилки Росії – пряма причина їхньої поразки, а не перевага зброї та розвідки НАТО.

І все ж багато хто як у США, так і в Україні кидають виклик такій тактиці, стверджуючи, що надмірна зосередженість на тому, як політичні кроки сприймаються громадськістю, лише відхиляє фокус від пріоритету. Вони зазначають, що не має значення, що Вашингтон робить або нібито робить. Москві в будь-якому разі доведеться створити образ хоч якоїсь перемоги з того, що все більше нагадує фіаско. «Звичайно, ми програли, – могли б сказати вони, – але ми протистояли НАТО та більшій частині світу і все одно вистояли».

Тим часом Збройні сили України – завдяки щедрості НАТО на високотехнологічній зброї – невпинно витісняють Росію зі своєї території.

Оригінал англійською тут