До 5 грудня 1994 року Україна офіційно була третьою за обсягом ядерного арсеналу державою у світі.
У вівторок виповнюється 29 років з дня підписання Будапештського меморандуму, згідно з яким Україна передала ядерну зброю, успадковану від Радянського Союзу після його розпаду, Росії в обмін на безпекові гарантії, які мали забезпечити територіальну цілісність і суверенітет країни, яка за три роки до того відновила свою незалежність.
Ще до того, як у 2014 році Росія анексувала Крим, багато українців ставили під сумнів правильність історичного рішення, прийнятого 1994 року. А після того, як РФ розпочала повномасштабне вторгнення в Україну (погрожуючи застосувати тактичну ядерну зброю) ці сумніви перетворились вже на тверду переконаність у хибності цього рішення.
Оскільки війна та розмови про післявоєнні гарантії безпеки України тривають, можливо, варто дослідити положення сумнозвісного меморандуму, аби зрозуміти, як одне хибне рішення керівництва країни здатне трагічно впливати на її долю майже через три десятиліття.
Радянська ядерна зброя в Україні до 1994 року
Через стратегічне розташування України під час холодної війни на її території Москва розміщувала величезні запаси ядерної зброї, і після розпаду Радянського Союзу вона успадкувала ці арсенали, поряд із Росією, Білоруссю та Казахстаном.
Її ядерний арсенал включав близько 1700 стратегічних ядерних боєголовок, а також значну кількість стратегічних бомбардувальників, здатних нести міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), на той час здатні конкурували з ракетами інших ядерних держав. Проте слід зазначити, що хоча Україна фізично володіла ядерною зброєю та мала необхідний досвід її розробки та обслуговування, навряд чи Києву вдалося б її реально застосувати, адже Москва зберігала фактичний контроль над цією зброєю.
Для порівняння, кількість ядерних боєголовок у США в 1994 році становила 10 979, тоді як, за загальними оцінками, кількість подібних боєголовок у Росії на 1991 рік становила 17 275, поєднуючи боєголовки стратегічного й тактичного призначення.
Будапештський меморандум
Будапештський меморандум про гарантії безпеки — це міжнародні домовленості, спрямовані на забезпечення безпеки та територіальної цілісності України після її ядерного роззброєння. Він був підписаний 5 грудня 1994 року Україною, США, Великою Британією та Росією на тлі занепокоєння щодо глобального контролю над ядерними озброєннями після закінчення холодної війни. Тодішній президент США Білл Клінтон після підписання меморандуму сказав, що світ відтепер став «безпечнішим місцем».
Дональд М. Блінкен, батько теперішнього американського держсекретаря Ентоні Блінкена, також був присутній на підписанні меморандуму як посол США в Угорщині на той час.
Документ фактично означав приєднання колишньої радянської республіки до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерної держави після серії переговорів, під час яких Україна домагалася гарантій безпеки і компенсації за відмову від своїх ядерних запасів.
Ось шість пунктів, викладених в оригінальному документі:
- Сполучені Штати Америки, Російська Федерація та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії підтверджують своє зобов’язання перед Україною відповідно до принципів Заключного акту КБСЄ [Комісії з безпеки та співробітництва в Європі] поважати її незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
- Сполучені Штати Америки, Російська Федерація та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії підтверджують своє зобов’язання утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не буде застосована проти України, крім випадків самооборони чи іншим чином відповідно до Статуту ООН.
- Сполучені Штати Америки, Російська Федерація та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії підтверджують своє зобов’язання перед Україною відповідно до принципів Заключного акту КБСЄ утримуватися від економічного примусу, спрямованого на підпорядкування своїм інтересам здійснення Україною її суверенних прав, аби таким чином забезпечити собі будь-які переваги.
- Сполучені Штати Америки, Російська Федерація та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії підтверджують своє зобов’язання домагатися негайних дій від Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй щодо надання допомоги Україні як державі-учасниці, що не має ядерної зброї, Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом загрози агресії, в яких використовується ядерна зброя.
- Сполучені Штати Америки, Російська Федерація та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії підтверджують перед Україною своє зобов’язання не застосовувати ядерну зброю проти будь-якої держави-учасниці, що не володіє ядерною зброєю, Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, за винятком випадків нападу на них самих, їхні території чи залежні території, їхні збройні сили чи сили їхніх союзників, здійснених такою державою в асоціації чи союзі з державою, що володіє ядерною зброєю.
- Сполучені Штати Америки, Російська Федерація та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії консультуватимуться у разі виникнення ситуації, яка порушить питання щодо виконання цих зобов’язань.
Оскільки вторгнення Росії в Україну супроводжується грубим порушенням умов, встановлених у меморандумі, багато хто у світі передбачувано ставить під сумнів ефективність цих домовленостей і вважає, що Україна зробила трагічну помилку, відмовившись від свого ядерного арсеналу в 1990-х роках.
Повна неефективність Будапештського меморандуму додатково висвітлює важливе питання, оскільки Україна останнім часом започаткувала дискусію щодо належної форми післявоєнних гарантій її безпеки – яка користь від домовленостей, якщо не існує реальних засобів змусити підписантів їх виконувати?
Ядерне роззброєння
Згідно з однією публікацією 1999 року, процес ядерного роззброєння України був поступовим процесом, який тривав кілька років.
Росія та Україна вели переговори з цього приводу принаймні з 1992 року, але домовленостей не було досягнуто, поки на початку 1994 року до процесу не долучились США і не було підписано тристоронні домовленості.
Згідно з ними, щонайменше 200 одиниць ядерної зброї (включно з міжконтинентальними ракетами SS-19 і SS-24) мали бути передані Україною Росії протягом 10 місяців, а решта — у «найкоротші терміни». Усі ракети SS-24, передані Україною, мали бути знешкоджені шляхом вилучення боєголовок в той же період.
Натомість Росія зобов’язалась надіслати 100 тонн палива для ядерних реакторів АЕС в Україні.
За даними видання, хоча Україна передала Росії всю тактичну ядерну зброю ще до 1992 року, процес її ядерного роззброєння тривав аж до 1996 року.
«Після проведення ще деяких заходів та певної затримки перші стратегічні боєголовки були завантажені на спеціальний потяг в останні дні лютого та вивезені з України на початку березня 1994 року. До листопада 1994 року Росія вивезла з України 400 стратегічних ядерних боєголовок. До 1 червня 1996 року все стратегічне ядерне озброєння було вивезено з України», – йдеться у публікації.
