Українські футболісти дедалі потужніше виходять на світову арену, зокрема в командах англійської Прем’єр-ліги. Десять років тому в цій елітній лізі грали лише п’ятеро українських футболістів, а нещодавно п’ятеро українців зіграли в її матчах впродовж одного дня. Окрім успіхів на спортивній арені, їхня публічна відомість та активна діяльність має важливе значення для підвищення обізнаності світу про Україну.
Ця публічна діяльність спортсменів набуває ще більшого значення на тлі триваючої агресії Росії проти України. Після початку вторгнення росіян в лютому 2022 року українські клуби організували «Глобальний тур заради миру», щоб зібрати кошти для постраждалих співвітчизників. До липня 2022 року гроші, зібрані під час цих матчів, пішли на забезпечення українських військових засобами захисту та медикаментами. У серпні 2023 року «Тоттенхем Хотспур», один із топових клубів Прем’єр-ліги, провів передсезонний товариський матч проти донецького «Шахтаря», в ході якого вдалося зібрати 505 000 фунтів стерлінгів на підтримку України.
Україні історично бракувало власного голосу та видимості на міжнародній арені
Історія України рясніє нападами ворогів, жорстокими придушеннями з боку окупантів та жахливими трагедіями, такими як Голодомор – штучний голод, організований Сталіним у 1932-1933 роках, під час якого мільйони українців заморили голодом, намагаючись придушити віковічне прагнення українського народу бути вільним та мати власну державу. Зрештою серед українського народу мало не залишитись нікого, хто міг би розповісти світові про цю трагедію, всі голоси мали замовкнути.
Навіть деякі західні кореспонденти, як-от Волтер Дюранті з The New York Times, применшували значення голоду 1932-33 років. Дюранті вихваляв Сталіна як сильного лідера і навіть був нагороджений Пулітцерівською премією за репортажі з СРСР. У 1933 році він писав: «Справжнього голоду чи смертей від голоду немає, але поширена смертність від хвороб через недоїдання… умови погані. Але голоду немає». Натомість такі журналісти, як Гарет Джонс, ризикували життям, щоб донести жахливу правду про Голодомор до світу.
Гарет Джонс був єдиним репортером із Заходу, який приїхав в Україну й на власні очі побачив усі жахи сталінського рукотворного голоду. Але коли він розповів людям на Заході, що насправді відбувається в Україні, багато хто йому не повірив. Інші західні репортери в Москві, такі, як той же Дюранті, писали статті, у яких повторювались тези радянської пропаганди, і це змушувало людей сумніватись у правдивості звітів Гарета Джонса.
Повністю масштаби Голодомору стали відомі лише після розпаду Радянського Союзу, коли для громадськості в Україні відкрились історичні архіви і люди усвідомили, що радянська влада чинила щодо українців справжній геноцид, у результаті якого було знищено 13 % населення України. Намагання Москви стерти будь-які спогади про геноцидний Голодомору 1932-33 років із суспільної свідомості історик Ґерхард Сімон назвав «фінальним актом злочину».
В 1935 році Гарет Джонс також був убитий сталінським НКВД, швидше за все, з помсти за викриття ним правди про Голодомор.
У повоєнні часи представники української діаспори на Заході намагалися висловитися та зберегти пам’ять про Голодомор. Лише після виходу в 1986 році книги британського історика Роберта Конквеста «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор» назка західних країн визнали Голодомор геноцидом українського народу.
Але до повномасштабного вторгнення Росії Голодомор не був офіційно визнаний геноцидом і не був засуджений широкою міжнародною спільнотою. Усе змінилося після 24 лютого 2022 року – на цей час вже 30 країн визнали Голодомор геноцидом.
Зменшення підтримки боротьби України в Європі
Останнє опитування Євробарометра в серпні 2023 року виявило зниження підтримки України громадянами ЄС. Опитування показало, що наразі лише 24 % «повністю згодні» з «фінансуванням військової допомоги та навчання для України» – значно менше у порівнянні з 33 % у квітні 2022 року, через два місяці після початку вторгнення. Загалом рівень підтримки серед європейців військової допомоги України за цей період впав з 67 до 48 %, тоді як рівень незгоди з такою підтримкою зріс з 26 до 34 %.
Українські футболісти, які грають за кордоном, є громадськими послами своєї країни. Їхній успіх на футбольному полі є нагадуванням про стійкість України та її постійну потребу в підтримці. Ці спортсмени символізують надію українців на перемогу над ворогом, надихають своїх співвітчизників і не дають світовій забути про біди України. Вони постійно підвищують обізнаність світової спільноти про російсько-українську війну та стимулюють збір коштів для України.
Особливо активно виступають на підтримку України двоє відомих гравців британської Прем’єр-ліги: Олександр Зінченко постійно публічно висловлює своє обурення діями Кремля та російських окупантів. Він пообіцяв не дати світові забути про війну на його рідній землі. Сказав також про готовність воювати за Україну на полі бою: «Прийде час, і всі будуть там. Це буде останній дзвінок. Ми всі підемо». Зінченко був удостоєний нагороди «Чемпіон року за присутністю у медіа» за його активні публічні протести проти вторгнення Росії в Україну.
Його співвітчизник, гравець «Челсі» Михайло Мудрик також наголосив на бажанні допомагати рідній країні, розповсюджуючи в соцмережах правду про російсько-українську війну: «Я хочу, щоб уся аудиторія, яка є у мене в соцмережах, слухала, щоб люди знали правду, сприймали реальну інформацію, а не перекручену пропаганду». Інші українські гравці Прем’єр-ліги, такі як Віталій Миколенко з «Евертона», також продовжують давати інтерв’ю та інформувати громадськість про війну в Україні.
Легенда українського та світового футболу Андрій Шевченко та Олександр Зінченко стали амбасадорами офіційного українського фонду United24. Вони спільно організували у Великій Британії благодійний матч, під час якого збирали кошти на відновлення школи в Михайло-Коцюбинському (в Чернігівській області), яка була зруйнована російськими обстрілами у березні 2022 року.
Футбол – це більше, ніж просто гра
Українські футболісти, які грають за кордоном, не просто демонструють свою майстерність на полі, вони стають суспільно важливими голосами своєї країни. Їхній успіх на футбольному полі допомагає познайомити світ із історією та сьогоденням України, яку часто ігнорували або забували. Жахлива спадщина Голодомору, під час якого мільйони українців навмисно заморили голодом, особливо наголошує на важливості того, аби Україну чули на світовій арені. І українські футболісти дуже допомагають привернути увагу до того, що відбувається в Україні, адже зараз як ніколи важливо, щоб Захід був єдиним у підтримці Україні.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Давид Кириченко – незалежний журналіст, який висвітлює події у Східній Європі. Його можна знайти на X за адресою @DVKirichenko.
