Вночі 29 травня, близько 3:20, 20-річний український нацгвардієць із позивним «Покемон» збив російську ракету, яка летіла на висоті верхівок дерев, прямуючи на столицю України. Теоретично це неможливо було зробити.
Нацгвардієць був озброєний застарілим ЗРК «Ігла-1» радянських часів вартістю близько 2 тисяч доларів. Ціллю його була російська крилата ракета Х-55/101, високотехнологічна керована зброя, яка коштує близько 13 мільйонів доларів і була розроблена Росією для польоту на дуже низькій висоті, автономної зміни напрямку та доставки звичайної [або ядерної] боєголовки за кілька метрів від попередньо запрограмованих координат цілі.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Шансів на те, що оператор ЗРК «Ігла-1» самостійно зіб’є крилату ракету, що летить зі швидкістю близько 200 метрів на секунду, майже немає.
Хроніка війни в Україні. 26 листопада: «Зима буде дуже важкою»
Уявіть собі – він має вчасно почути ракету, що летить, покласти пускову установку на плече, направити її в потрібному напрямку, дочекатися, поки інфрачервона система пускової установки зафіксує ракету, сподіваючись, що фіксація втримається достатньо довго для запуску ракети 9M313. І все це треба зробити до того, як російська крилата ракета вилетить за поза межі п'ятикілометрової дальності дії «Ігли».
Якщо «Покемон» перебував у потрібному місці, коли ракету запустили, стояв десь уздовж траєкторії її польоту і заздалегідь знав, звідки вона летить, шанси українського оператора «Ігли-1» збити російський Х-55, можливо, дещо підвищуються. Ось тут до справи і долучаються місцеві волонтери з Бучі.
Боєць Нацгвардії України з позивним «Покемон» цілиться із ЗРК «Ігла-1». Фото, оприлюднене українськими військовими 29 травня.
У цьому містечку, розташованому на північний захід від Києва, протягом приблизно години між тим, як оператори української ППО побачили , що ворог запустив ракету, і моментом, коли її збили, команда чоловіків середнього віку [іноді до процесу долучаються і досить літні добровольці] працювала на своїх телефонах і радіостанціях, передаючи повідомлення, перевіряючи координати в сітці та шифруючи свою регіональну мережу протиповітряної оборони.
В будівлі, яка тут зазвичай використовується для святкувань днів народження та місцевих зборів, офіцери української армії (здебільшого у відставці) – тепер цивільні добровольці у військовій формі – обчислювали можливі траєкторії ракет, віддавали накази бригадам на вантажівках з кулеметами та операторам прожекторів, здійснювали телефонні дзвінки та розсилали повідомлення цивільним особам (хтось із яких панікував, а хтось пропонував свіжу інформацію про місцезнаходження російських ракет). І головне – вони надавали точну та своєчасну інформацію найближчим підрозділам армії та національної гвардії, включно з тим, до якого належить «Покемон».
«Наша робота – це координація: збір інформації, відстеження, повідомлення підрозділам, що й де відбувається, з’ясування, коли це відбувається, і вжиття належних заходів», – розповів командир добровольчого формування територіальної громади м. Буча Андрій Верлатий «Велес». «Ми не військові … але ми ними були».
Командир Бучанського районного добровольчого загону полковник Андрій Верлатий сфотографований перед пам’ятником загиблим українцям. Був у відставці, поки не вторглися росіяни. ФОТО: Стефан Коршак
Верлатий підтвердив Kyiv Post, що російський безпілотник, також збитий оператором «Ігла-1» зі складу української Нацгвардії 29 травня, був збитий, зокрема, завдяки ранньому попередженню та інформаційній підтримці, наданій командою добровольців з Бучі.
Світ знає українське столичне передмістя Буча як місце скоєння чи не найстрашніших російських воєнних злочинів, місце розташування сотень безіменних могил, що містять останки замучених і вбитих цивільних осіб, часто зі зв'язаними руками.
До російського вторгнення кияни знали Бучу переважно як приємну місцину із сосновими лісами та мальовничими струмками, а також як сукупність декількох елітних житлових комплексів та окремих сімейних будинків. Тихе місце неподалік столиці, де кияни любили прогулюватись на вихідних і де часто осідали після виходу на пенсію професійні військові. Щось на зразок британського Оксфордширу чи американського штату Північна Вірджинія.
Коли минулого року російська армія наступала на Київ, вона зустріла на своєму шляху цивільне населення на площі в 1500 квадратних кілометрів, що складають Бучанський район, яке було не просто налаштоване воювати проти загарбників, а й мало міцне ядро з колишніх офіцерів, досвіду яких позаздрили б найкращі армії світу. Верлатий понад чверть століття прослужив в армії, керував бойовими частинами від взводу до бригади, воював на Донбасі. Його відставка, за його словами, закінчилася з початком російського вторгнення.
«Коли почалася війна, у мене було 74 людини, 21 гвинтівка, 2 пістолети та одна снайперська гвинтівка», – розповідає Верлатий. «Коли росіяни пішли [з Київської області], нас було вже більше 300 чоловік, повністю забезпечених зброєю та боєприпасами, які ми відібрали у ворога. У нас була навіть бронетехніка».
Українські нацгвардійці Павло Байдан (зліва) та Сергій Ребрик (справа) стріляють на полігоні під Києвом. Обидва спочатку воювали у складі підбірних цивільних загонів, захищаючи Бучу, де зараз живуть їхні родини. ФОТО: Стефан Коршак
Кожен боєць групи «Велеса» – команди, яка обробляє всі дані, пов’язані з ракетами, що летять над районом Бучі – також має кілька десятків років досвіду командування військовими підрозділами.
Дехто з цих військових служив за кордоном. Один з них розповів Kyiv Post, що служив у російській армії, воював з обох сторін у Чечні та навіть працював підрядником у американській комерційній військовій компанії в Іраку. Кожен із бучанських добровольців тероборони підтвердив Kyiv Post, що більше місяця вони воювали як цивільні особи, намагаючись захистити свої домівки від окупантів.
Більшість цивільних осіб у більшості країн після того, як вони допомогли захистити свої домівки від іноземного вторгнення, потім повертаються до свого нормального життя, передавши справу оборони країни в руки професійних військових.
Однак у Бучанському районі Верлатий досі керує своїм добровольчим підрозділом з 300-400 осіб, який крокує в ногу з часом. Деякі бійці все ще тренуються влучній стрільбі та вправляються у створенні засідок на випадок малоймовірного, на щастя, повернення росіян. Крім того, група «Велеса» розширила сферу свою діяльність і тепер керує тренувальними майданчиками, групами безпеки на місцях, збирає розвідувальну інформацію у своєму районі та виявляє цивільне обладнання, придатне для військового використання.
Важливим інструментом, який вони використовують для перехоплення російських безпілотників і крилатих ракет вночі, є прожектор. У Бучі бійці тероборони адаптували сценічні прожектори російського виробництва, які «дуже ефективно» допомагають виявляти російську авіацію вночі, як сказав волонтер Ігор Павленко.
Бучанський волонтер та інструктор з дронів Олександр Оверківський демонструє точкове керування дроном Mavic. Він приєднався до українських військ як цивільний доброволець і місяцями виконував бойові завдання, переважно на передовій на Донбасі. ФОТО: Стефан Коршак
Олександр Верківський, підприємець, який до війни мав у Бучі магазин літальних апаратів (і відповідне хобі), не брав участі в наземних боях на початку вторгнення, оскільки росіяни одразу ж окупували місце, де він жив. А коли він потрапив на вільну землю, то став одним із перших операторів військових безпілотників, навчившись ще під час роботи в магазині керувати цивільними квадрокоптерами. Йому не дуже складно було перенавчитись застосовувати дрони для розвідки та коригування вогню артилерії.
Через рік після початку війни, завдяки бойовому досвіду, який він здобув здебільшого на Донбасі, Верківський став одним із головних операторів дронів бучанської добровольчої команди. В рамках програми зі застосування дронів для військових цілей (серед інших численних проектів) місцеві добровольці виготовляють саморобні боєприпаси для скидання з безпілотників, модифікують цивільні коптери для військового використання, а також навчають військових роботі з великими та малими безпілотниками. Завданням Верківського на день візиту Kyiv Post було тренування двох операторів з львівського підрозділу.
«Я завжди зайнятий, – говорить він. «Занадто багато дронів не буває».
Влучний нацгвардієць «Покемон» став справжнім національним героєм після того як збив крилату ракету. На офіційній сторінці Нацгвардії у Facebook про його подвиги розмістили патріотичний пост, а його фото опублікували численні українські ЗМІ.
Деякі українські репортери вже зазначали, що це друга російська крилата ракета, яку він збив за допомогою свого ЗРК «Ігла-1», просуваючи через YouTube наратив, що він є таким собі суперсолдатом.
Через кілька годин після збиття тієї ракети Kyiv Post зв’язалася з полковником Верлатим, щоб запитати його: враховуючи кількість російських крилатих ракет, які пролетіли над Бучєю тієї ночі, і всю роботу з координації їх перехвату, яку треба було провести, щоб «Покемон» збив X-55зі своєї «Ігли», скільки годин йому довелося поспати тієї ночі.
«Близько двох годин», – відповів Верлатий, знизавши плечима й усміхнувшись.
Урядові джерела зазначали, що влучно збивати російські крилаті ракети нацгвардійцю допомагають певні особисті здібності та військові навички. Але ми не повинні забувати, що багато інших українців зробили свій внесок у цей успіх. І більшість з них – це досвідчені військові у відставці, які тепер є добровольцями.
