Перископ

Ще один драматичний тиждень, насичений новинами на тлі війни, яка триває, і прагнення до перемоги.

Війна безпілотників продовжується, як це було буквально цього тижня. По-перше, нові атаки російських безпілотників на Київ та інші міста України, які лише продемонстрували підвищення ефективності ППО України.

Потім дивне видовище таємничих безпілотників, збитих над самим Кремлем. Театр, комедія чи фарс? Більшість спостерігачів не були впевнені, що це була справжня річ, а скоріше зрежисована вистава для повернення суспільної підтримки, яку втрачає Росія.  

Рано чи пізно ми повинні дізнати правду. Але тим часом не може бути сумніву, що режим Путіна виявляє нервозність щодо зростаючої здатності України вражати цілі в Росії та в самій Москві. Це порушило плани щодо щорічного святкування Дня Перемоги 9 травня та зіпсувало загальний настрій.

Російська громадськість не звикла чути про успішні українські удари по військових об’єктах усередині Росії або про те, що перспективу успішного українського контрнаступу потрібно сприймати серйозно. У зв’язку з цим виникає тривога і страх. Дійшло до того, що 5 травня російські окупанти віддали наказ про евакуацію жителів окупованих ними прифронтових районів півдня України. А ознаки паніки в окупованому Росією Криму вже давно спостерігаються.

Крім того, нездатність росіян розширити свій контроль над Донбасом призвела не лише до масових військових втрат, а й розколу в рядах їхніх найвойовничіших імперіалістів. Застрягши в стратегічно важливому місті Бахмут та його околицях, російські воєначальники обернулися один проти одного, подібні до військових злочинців Ігоря Гіркіна та Євгена Пригожина, творця безжалісної «приватної» найманської армії Вагнера, який посилює свою риторику критики самого Володимира Путіна, відкрито чи приховано, і його найближче командування за некомпетентність і навіть нерішучість.

Чи можна було навіть уявити понад рік тому, коли багато росіян ще відчували, що можуть вирвати перемогу з принизливого початку їхньої тотальної війни проти України, що командир Вагнера погрожуватиме вивести своїх бійців з ключової зони бойових дій (Бахмут), щоб «зализати рани» і уникнути «безглуздої смерті», а також відкрито звинуватити Кремль у затримці боєприпасів?

І саме це сталося зараз. Після гордості прийшло падіння. Яка ганьба для російських шовіністів, які б тримали світ у страху, вимагаючи дозволити їм безкарно захоплювати, знищувати чи знелюднювати території сусідніх незалежних держав. Наскільки проблематично навіть найдосвідченішим російським пропагандистам пояснити цей безладний провал.

Ця ситуація, яка погіршується, також навряд чи надихне зовнішніх апологетів і прихильників Росії – Китай, Індію, Бразилію тощо, – які хотіли б, щоб ми повірили, що російська імперіалістична автократія є якимось чином правильною геополітичною та ідеологічною противагою та альтернативою демократичному Заходу.

Бо перед обличчям фіаско, в яке перетворився російський потенційний бліцкриг проти України та Заходу, піднімаються серйозні питання з потенційно смертельними наслідками для тих, хто причетний.

Хто несе відповідальність за колосальний прорахунок і провал Росії та її режиму, економічні санкції та міжнародну ізоляцію, які це спричинило? Наскільки розумні та компетентні Путін та його друзі? Чи буде Пригожин мати ярлик дезертира за те, що він погрожував вивести свої війська з Бахмута, а Гіркін — підривник або навіть зрадник — за те, що він кинув виклик тактиці та політиці Кремля?

Треба подивитися, як все це розвиватиметься, але вже зараз зрозуміло, що Росія перебуває в глибокій кризі. Є багато запитань, але, здавалося б, небагато очевидних відповідей, окрім того, що систему потрібно зруйнувати та змінити. Але що його замінить?

Чи більшість росіян самі, якими б розчарованими не були, шукають рішення чи просто пливуть за течією, сподіваючись, що нинішній кремлівський цар та його ідеологічний помічник – Патріарх Московський – якось доведуть їх до кінця? Чи достатньо справжніх російських демократів, готових змінити ситуацію, відіграючи належну роль у наданій історії можливості?

Але війни породжують багато несподіваних моментів, хороших, поганих і іноді дивних. І один із таких неприємних моментів стався над Києвом 4 травня, коли під час польоту через столицю довелося збити заблуканий український дрон, який чомусь вийшов з-під контролю.

На зовнішньому фронті президент Зеленський як і раніше залишається активним і ініціативним. Цього тижня він пропагував цілі та ідеї України в різних європейських столицях. Його несподівана поява в Гельсінкі 3 травня на саміті північноєвропейських лідерів - зустрічі міністрів країн Північної Європи - є типовою до того, як він діє – сповнений рішучості донести свої послання від імені своєї країни чи через відеозв’язок, чи, як нещодавно на тижні, фактично несподівано з'явившись на ключових європейських майданчиках.

На саміті було прийнято спільну заяву, підписану лідерами Фінляндії, Данії, Ісландії, Норвегії та Швеції, в якій вони зобов’язалися підтримувати шлях України до членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору.

І раптом наступного дня невтомний український президент опинився в Нідерландах, зустрівся з лідерами Нідерландів і Бельгії та звернувся до Міжнародного кримінального суду в Гаазі, де закликав його створити спеціальний трибунал для переслідування його кремлівського колеги Володимира Путіна за воєнні злочини.

Візит став ще одним важливим проявом підтримки України: Зеленський також зміг вийти зі спільною угодою з главами урядів Нідерландів та Бельгії щодо додаткової допомоги у сфері безпеки та майбутнього вступу до НАТО. Його також підписали 16 країн-членів НАТО, і в ньому міститься пункт про притягнення Росії до відповідальності за її агресію проти України.

Коротко кажучи, Зеленський знову впорався з нагодою та показав, що він не лише людина часу, але як лідер воєнного часу та видатний комунікатор є ідеальною відповіддю на вимоги нашого часу. Його дружина Олена чудово виконує свою роль, і більшість президентської команди дає потрібні результати.

Тим часом на внутрішньому фронті тиха війна з корупцією продовжує набирати обертів. Незрозуміло, чи це значною мірою відображає волю самої президентської адміністрації, чи це обумовлено справедливими й конструктивними умовами, нав’язаними західними прихильниками України в обмін на їх фінансову та політичну підтримку.

Цього тижня головною мішенню став скандально відомий мер Одеси Геннадій Труханов, якому тривалий час вдавалося ховатися від правоохоронних органів. 4 травня 2023 року скандального проросійського політика нарешті затримали за звинуваченням у розтраті державних коштів. Ця резонансна подія сколихнула офіційне керівництво країни на місцевому та національному рівнях.

І останнє, але не менш важливі події в Британії назрівають. По-перше, 6 травня в Лондоні відбудеться коронація Карла III. Українці не мають традицій монархії, але, тим не менш, поважають політичну систему Великобританії з конституційним монархом на чолі. Вони також знають і цінують підтримку України новим британським монархом.

А наступного тижня в Ліверпулі відбудеться щорічний конкурс Євробачення. Минулого року Україна виграла Євробачення в Турині, але через війну Росії не змогла прийняти цьогорічний захід вдома. Тож цього року від імені та в партнерстві з Україною його проводить відоме британське місто Ліверпуль. Місце проведення дасть ще одну велику можливість представити Україну на європейській арені.