Прикордонний Перемишль зачаровує з першого кроку. Це не місто, а машина часу, бо переносить на 150 років назад або на початок 20 століття, коли він був вузловою точкою на картах Першої, а потім Другої світової воєн. Тож якщо посидіти поряд із бравим вояком Швейком і потерти його носа, можна побачити, як шпацірують бруківкою цісарські полки або як марширують батальйони січових стрільців. А в кінці вулиці Казімеша Великого мені уявляється постать отця Михайла Вербицького, автора українського Гімну. Я сказав би, що Перемишль наповнений Вербицьким і його безсмертним твором.
Його коротке, але яскраве життя було пов’язане з цим містом. Тут він здобув освіту, вперше покохав, тут займався музичними студіями, тут 10 березня 1865 року в театральній залі готелю «Під провидінням» Кафедральний хор під керівництвом Анатолія Вахнянина виконав пісню «Ще не вмерла Україна…».
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
«Слова Тараса Шевченка, музика Михайла Вербицького…» – так оголосив цей номер конферансьє. Хоча автором тексту насправді був невідомий на той час український поет та етнограф Павло Чубинський.
Успіх був фантастичний. На жаль, готель «Під провидінням» не зберігся. Під час Другої світової війни у споруду влучила бомба, зруйнувавши її вщент.
Попри те, що зробив Вербицький, Україна не дуже балувала його славою та увагою. Пам’ятники йому відкрили лише у Львові та у Яворові. І на цьому його тріумфальна хода Україною зупинилася. Його твір впродовж останніх тридцяти років мав швидше ритуальне, ніж сакральне значення. І навіть стали лунати пропозиції апгрейдити його відповідно до уявлень 21 століття, зробити оптимістичнішим і бадьорішим, бо «Душу й тіло ми положим…», – ну, це ж якась середньовічна дикість. Скажемо так: українці спочатку його не відчули серцем. Він, на жаль, не став духовною ниткою, яка єднає націю.
І лише після 24 лютого 2022 року гімн навіть не вистрілив, а вибухнув, дістався до мозку кісток, розворушив гени: «Чи ж вони козацькі?». Слухаєш його – і мороз по шкірі, і сльози на очах, і хочеться кинути душу й тіло на алтар нашої перемоги. Гімн народився заново, а разом із ним воскрес і Вербицький. Не перестаєш дивуватися його геніальності: він наче передбачив цю війну і дав своєму народові надійну основу для звитяги.
7 грудня 1870 р. Вербицький помер. Його поховали в селі Млини на Перемишлянщині неподалік Церкви Матері Божої Милосердної, в якій він служив парохом. 1881 року галицька газета «Діло» започаткувала акцію зі збору коштів на впорядкування могили Вербицького. Але вона не була доведена до кінця. 1931 року за цю справу взялося Львівське товариство «Бандурист», і 17 червня 1934 року встановило на могилі композитора камінь із написом: «Піонірові української пісні».
Україна вшанувала автора свого Гімну аж через 135 років. Каплицю-пантеон над могилою Вербицького 12 квітня 2005 року відкрив Президент України Віктор Ющенко.
