Впродовж останніх місяців у Путіна були різні виправдання вторгнення в Україну: від приєднання до НАТО та уявного нацизму до змови західних держав про вторгнення в Росію та придбання Україною ядерної зброї.
В реальності все набагато простіше: Путін розгорнув наймасштабнішу війну в Європі з часів Другої Світової війни і його мета – завоювати Україну і відновити Російську імперію, як за царату.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Імперське бачення Путіна проявилось під час заходу 9 червня в Москві з нагоди 350-річчя від дня народження російського царя Петра Першого. Він із захопленням розповідав про досягнення царя під час Північної війни й проводив прямі паралелі зі своєю власною сучасною експансіоністською політикою. Путін заявив: “Петро I Північну війну 21 рік вів. Здавалося б, воював зі Швецією, щось відторгав. Нічого не відторгав. Він повертав… Судячи з усього, нам на нашу долю теж випало повертати та зміцнювати [російську землю]”, — сказав він, чітко посилаючись на нинішнє вторгнення в Україну. Джерело
Ця та інші подібні заяви Путіна лише підтверджують його імперські цілі стосовно України. Вже більше десятиліття він ставить під сумнів історичну легітимність української державності та публічно наполягає на тому, що українці насправді є росіянами (“один народ”). Путін також неодноразово звинувачував Україну в окупації російських земель і звинувачував більшовиків у порушенні кордону між російською та українською радянськими республіками.
Своє відверто імперіалістичне трактування російсько-українських відносин Путін висловив у липні 2021 року у великому есе про “історичну єдність” росіян і українців. “Переконаний, що справжня суверенність України можлива саме у партнерстві з Росією… Адже ми один народ.”, – підсумував історик-любитель Путін. Цей химерний трактат, що заперечував незалежність України як таку, став дороговказом усім російським військовим.
Палке невдоволення розпадом СРСР показує одержимість російського диктатора Україною і його постійний біль від втрати пострадянською Росією міжнародного статусу. Ця ностальгія корениться не в прихильності до ідеології марксизму-ленінізму. Натомість Путін розглядає розпад Радянської імперії як загибель «історичної Росії». В своєму есе він пише, що розпад СРСР залишив «десятки мільйонів наших співвітчизників за межами Російської Федерації», а Україна – колишня радянська республіка з найглибшими зв’язками з Росією та найбільшим етнічним російським населенням – стала викликати відчуття «історичної несправедливості».
Зусилля Путіна “повернути” українську землю Росії почалися не з вторгнення 24 лютого. Нинішня кампанія імперського завоювання фактично розпочалася вісім років тому з захоплення півострова Крим одразу після Революції Гідності 2014 року.
Успішно здійснивши окупацію, Путін спробував розділити материкову Україну, підбурюючи прокремлівські повстання на півдні та сході країни. Ця ініціатива провалилася після того, як агенти Кремля наштовхнулися на сильніший, ніж очікувалося, спротив з боку російськомовних українських патріотів, і у Путіна залишився лише відносно невеликий плацдарм на Донбасі.
Контроль над Кримом та Донбасом дозволив Путіну створити дестабілізацію в Україні. Водночас його справжньою метою завжди було відновлення повного контролю над усією Україною. Після восьми років геополітичного тиску та гібридної війни, не досягши бажаного результату і відчуваючи, що Україна от-от покине російську орбіту, на початку 2022 року Путін прийняв доленосне рішення почати повномасштабне вторгнення.
Нещодавні заяви кремлівських чиновників чітко висловлюють ті ж імперські наміри. На початку травня, під час поїздки до окупованої Херсонської області, російський сенатор Андрій Турчак заявив, що нинішня присутність Росії в регіоні буде постійною. «… Росія там назавжди, і ніякого повернення назад бути не може”, – сказав він. Джерело
Ці настрої становлять серйозну загрозу для міжнародної системи безпеки з часів Другої світової війни і показують абсурдність закликів умиротворити Москву або погодитись на якесь врегулювання шляхом переговорів, яке дозволить уникнути «приниження» Росії. З Кремлем не може бути компромісу, доки Путін продовжує заперечувати право України на існування і заявляє про намір анексувати цілі регіони країни.
Якщо Путіна не перемогти в Україні, він обов’язково піде далі. Потенційними мішенями до «повернення» можуть стати Фінляндія, країни Балтії, Польща, Білорусь, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан та країни Центральної Азії. Також не можна повністю виключати майбутні напади Росії на колишні країни Варшавського договору в Центральній Європі. І це не надумано: варто згадати, що майже ніхто в Україні навіть віддалено не вірив у справжнє російське вторгнення, поки воно не відбулося насправді.
На відміну від інших великих європейських імперій ХІХ-ХХ століть, Росія ніколи не проходила період деімперіалізації. Попри приголомшливий крах у 1917 та 1991 роках, імперська ідентичність Росії залишилася незмінною і стала центральною опорою режиму Путіна. Сьогоднішня жорстока колоніальна війна в Україні нагадує, що поки Росія не ввійде в сучасну епоху і не стане постімперською державою, миру в Європі не буде. Найкращий спосіб пришвидшити цей процес – це гарантувати Україні перемогу у цій війні.
Пітер Дікінсон – редактор служби Ukraine Alert в Атлантичній Раді.
Передруковано з Ukraine Alert, 10 червня 2022 р.
Оригінал англійською тут.
