ПОГЛЯД: Візія мирного майбутнього

Не утопічно думати, що федерація вільних держав могла б надихати та плекати світ, зцілений від війни.

Конфлікти та війни були невід’ємною частиною людського існування. Причому з розвитком технологій засоби та масштаби знищення також розширилися. Загрози ядерної війни та страх перед атомними електростанціями в Україні, охопленій війною, нагадують нам, що ми повинні подвоїти наші зусилля для побудови міжнародної системи співіснування, яка буде здатна запобігати війнам.

Так легко відриватись від реальності і уявляти картини раю, пишучи статті із закликами припинити всі війни. Від «Нової Атлантиди» Френсіса Бекона до «Співдружності Океани» Джеймса Гаррінгтона світова література переповнена уявленнями про суспільство, яке манить примарними надіями на земний рай, але є значною мірою неспроможним побороти недосконалість та природні слабкості людського розуму та поведінки.

Проте нам не обов’язково вдаватись до утопій, щоб досягти значних успіхів у розвитку людства, щоб подолати багато його недосконалостей та проблем. І це стосується також і викорінення війни. Я не вважаю непрактичним припускати, що конфлікти можна успішно попереджувати, щоб досягти такого стану речей, я маю на увазі кінець великої війни між представниками роду людського взагалі.

Зрештою, демократії по всій Європі відмовлялися від насильницької війни з середини минулого століття, і я думаю, що ми маємо всі підстави вважати, що цей успішний експеримент не є якимось дивним і винятковим продуктом європейського розуму. Ми можемо застосувати ті самі міркування і до Північної Америки.

Нове бачення Європи?

Британський прем’єр-міністр Борис Джонсон нещодавно запропонував створити новий альянс як альтернативу Європейському Союзу (ЄС). Але побудова нового світового порядку не повинна базуватися на створенні опозицій до існуючих коаліцій. ЄС є найуспішнішим альянсом, створеним без примусу між культурно та історично різноманітними та раніше ворогуючими націями. Це вражаючий тріумф раціональних підходів над людськими слабкостями.

Це європейське бачення є потужним запобіжником проти конфліктів. Вінстон Черчілль зазначив 19 вересня 1946 року в Цюріхському університеті, оточеному руїнами війни: «Є ліки [від тиранії та війни]… Це відтворення європейської сім’ї… зі структурою, під якою вона може жити у мирі, безпеці та свободі. Ми повинні побудувати щось на зразок Сполучених Штатів Європи».

Черчилль не був першим, хто запропонував це, але контекст, у якому він це сказав, надає цій ідеї сили та актуальності саме у світлі тодішньої ситуації.

Якщо ми хочемо створити новий тип альянсу, він повинен бути «за» щось. Це має відповідати  прогресивній та позитивній концепції. Можливо, нам варто сформувати новий альянс, основною метою якого буде створення глобальної держави без війн.

Щоб досягти цього, новий альянс може зосередити свою увагу на допомозі націям в уникненні деспотизму. Автократія не обов’язково є причиною війни, але часто це механізм, за допомогою якого вона приводиться в дію.

Хоча деспотизм може бути наслідком глибших соціальних хвороб, ніж поганий уряд, якщо ми спрямуємо наші зусилля на допомогу націям у створенні належного, підзвітного народу, державного управління, тоді ми зможемо забезпечити благотворний вплив на людський порядок і викорінити одну з основних причин людського безладу.

Ця занепокоєність через існування на планеті диктаторів та війни виникає тому, що сучасна війна може спричинити нищення та руйнацію в жахливих масштабах (як ми то бачимо в Україні) навіть із застосуванням звичайної зброї. Якщо ми зможемо запобігти цьому, наше майбутнє буде більш гарантованим, навіть незважаючи на інші шкідливі чинники, яких зазнає наша цивілізація. Дійсно, якщо ми зможемо подолати війну, то й інші виклики можна буде вирішити легше.

Такий новий федеративний альянс міг би поставити своєю головною метою запобігання війні політичними та економічними засобами – побудувати хороший уряд через розвиток мистецтва людської самоорганізації. Ви можете сказати, що це насправді прерогатива Організації Об’єднаних Націй (ООН) чи ЄС? Але ці органи не повністю відповідають тому, що така самоорганізація здатна насправді забезпечити.

ООН була заснована для підтримки міжнародного миру та безпеки, розвитку дружніх стосунків між націями та сприяння соціальному прогресу, покращенню рівня життя та прав людини, але не для активного перешкоджання утворенню диктатур як таких.

Хоча країни-члени Європейського Союзу не розпочинали війн, ЄС не вбачає запобігання збройним конфліктам основною заявленою своєю метою, а скоріше просуває політичні та економічні цілі, щасливим результатом досягнення яких є відсутність війни.

Нова федерація не намагатиметься нав’язати політичну чи економічну єдність своїм членам, хоча вона може погоджувати договори та співпрацю, якщо її члени бачать переваги в такому курсі. Це точно не бачення наддержави.

Як працюватиме нова федерація?

Точніше, як ця нова федерація допоможе країнам утворювати підзвітний суспільству уряд та запобігти бідам диктатури?

Федерація заохочуватиме в усіх країнах такі системи правління, в яких виконавча влада міцно вбудована у виборчі системи, які роблять глав держав залежними від народного волевиявлення, надійно обмеженими терміном їх повноважень, змушеними конструктивно співпрацювати з політичною опозицією, яка викликає довіру. Системи з належним механізмом стримування і противаг між гілками влади, системи, що перебувають у постійному розвитку. Тому мета створення федерації полягатиме не лише в розвитку демократії, а й у розробці складних взаємокорегуючих механізмів підзвітного уряду.

Така федерація могла б вітати багато типів правління, але загалом вона повинна сприяти розвитку республіканського управління в суспільствах, які шукають нових інституцій. Я вважаю, що це найкращий рецепт лікуванні диктатури. Під цим я маю на увазі систему правління, в якій держава є слугою своїх громадян, а не навпаки.

Я маю на увазі форму правління, де поважають людей, їх життя, власність, свободу думки і висловлювання. У цьому типі суспільства інституції, починаючи від урядових гілок до наукових і культурних інституцій, навіть до найменших місцевих волонтерських груп, дотримуються принципу прозорості у своїй діяльності, підзвітності громадському суспільству та відданості ідеї підтримки вільного стану суспільної свідомості.

Але перш за все, у контексті цієї статті, я маю на увазі форму правління, яка здатна мінімізувати вірогідність виникнення війни, заохочуючи створення мирно співпрацюючих комерційних товариств. Ця федерація діятиме глобально, вона також може прагнути запобігати конфліктам у космосі, визнаючи потенціальні розбіжності у цій новій і перспективній сфері.

Який її військовий потенціал? У цьому питанні федерація буде суттєво відрізнятися від ООН. Ми передбачаємо, що така федерація повинна мати значний військовий потенціал, відсутність якого є відчутною слабкістю моделі ООН у поточній кризі. Члени федерації повинні зобов’язатися ніколи не нападати на своїх і прийти їм на допомогу у випадку нападу ззовні. Якщо розв’язують незаконні воєнні дії проти суверенної держави, їхній голос на зборах федерації автоматично анулюється. Хоча ця федерація не буде переважно військовою, вона матиме достатньо сил, щоб утримати своїх членів від війни.

Федерація, по суті, була б системою підтримки та розвитку мистецтва доброго урядування, але з ресурсами для необхідних військових дій. Це була б федерація вільних держав із військовим впливом.

Звісно, ​​скептичний читач може сказати, що багато народів не підуть до федерації, і який тоді сенс у її створенні? Але чи справді в епоху, коли війна є відчутною загрозою для існування людства, ми не можемо утворювати подібні союзи?

Чи можемо ми не погодитися раз і назавжди покінчити з деспотизмом, докладаючи активних зусиль для побудови належного уряду, допомагаючи один одному будувати відповідальні держави, використовуючи більш ніж десятитисячолітній досвід людської самоорганізації, який накопичила наша цивілізація?

Чи маємо ми право не покласти, нарешті, край  капризам та лихим витівкам  тиранів і згодом позбавити нашу цивілізацію воєн, або, принаймні, викорінити одну з головних причин їх виникнення? Чи здатні ми побудувати союз, до якого врешті-решт приєднаються всі країни? Так, усі. Невже не кожна вільно мисляча людина прагне покласти край набридлій тиранії?

Чи не варто нам сприймати війну в Україні як точку відліку нової ери, як певний стрижень, навколо якого буде обертатися наше майбутнє? Якщо наша цивілізація хоче вижити у ядерний вік протягом тривалого часу, тоді відповідь на ці запитання, безперечно, має бути ствердною, і я не бачу причин вбачати в такій пропозиції щось утопічне.

Чарльз Кокелл, професор астробіології Единбурзького університету.

Оригінал англійською тут