Сподіваючись приборкати всесвітню продовольчу кризу, Україна та Росія в самому розпалі війни підписали зернову угоду. Кораблі знову вийшли в море, проте деякі українські фермери ледь тримаються на плаву попри хороший цьогорічний врожай.
Мерехтять смуги соняшникових полів, під золотим літнім сонцем яріють пшеничні лани. Ласкаво просимо до Максимівки – місцевості, типової для більшості сільських районів на сході України.
Фермер Анатолій Тернов збирає врожай у своєму господарстві площею 1700 га. Його комбайни орють поля, жнуть, молотять, збирають і очищують кожну зернинку. Віддалений гуркіт обстрілів перекриває тихий гул сільгосптехніки.
«Бачите дерево отам на горизонті? Там уже Росія, – показує 67-річний фермер, земля якого лежить усього за 6 кілометрів від ворожої території. – Ми живемо в зоні активних бойових дій. Закупники бояться приїжджати й забирати зерно».
Хвилювання пана Анатолія не безпідставні. Одного дня його будинок був обстріляний аж 40 “градами” і пережив до 20 пострілів із далекобійної артилерії, тоді як в інший кінець села прилетіло 12 ракет. Обстріл тривав годину, і через нього загорілося сусідське поле – залишилась лише випалена земля та згоріла пшениця. У цьому ідилічному селі колись працювало 20 ферм, а зараз їх залишилося лише чотири. Ферма пана Анатолія – одна з них.
Хоч земля, обробка якої коштувала йому сліз, поту і крові, і винагородила його 5 000 тоннами зерна (пшениця, соя, соняшник тощо), пан Анатолій усе ще шукає спосіб перетворити ці золоті зерна на прибуток. Наразі в нього є два варіанти: 1) орендувати вантажівку і вивозити зерно (викладаючи по 4 000 – 5 000 гривень за тонну зерна з власної кишені); або 2) нічого не робити і втратити зерно на суму приблизно 9 мільйонів гривень у разі повторного обстрілу.
Пан Анатолій у розпачі – вперше за 25 років у бізнесі: «Які ще в нас є варіанти? Якщо ми залишимо зерно як є, що ж нам робити далі?».
За даними Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ), цього року Україна очікує зібрати 67 мільйонів тонн зерна та олійних культур, але на внутрішнє споживання може піти лише 38% від цих обсягів. Хоча цьогорічний врожай на 39% нижчий за минулорічний, блокада Росією українських портів із самого початку війни призвела до зупинки експорту зернових та викликала світовий продовольчий дефіцит. Так було до кінця липня, поки Україна та Росія не підписали угоди з ООН і Туреччиною про відновлення чорноморських маршрутів постачання, що дало проблиск надії в цій ситуації.
Олександр Терещенко
51-річний фермер Олександр Терещенко живе і працює в районі Огіївки на Харківщині. Раніше він експортував усе своє зерно до Європи та Азії, але внутрішні витрати на логістику зросли в десять разів через блокаду Чорного моря. Ситуацію погіршили інфляція та підвищення цін на дизельне пальне. На місцях ціни на пшеницю впали більш ніж удвічі – наразі її купують по 4 500 грн за тонну.
У пана Олександра залишилися заощадження, яких може вистачити на рік; це означає, що йому може загрожувати банкрутство, якщо він не зможе продати свої запаси пшениці. «Я не ІТ-компанія. Працюю в сільському господарстві. Я не можу просто зібрати всю свою техніку, переїхати на захід і відкрити бізнес наново», – розпачливо каже пан Олександр. – Мій бізнес прив’язаний до землі та до цього регіону – особливо до землі».
Зернова угода може врятувати деяких фермерів, але це далеко не панацея. За словами генерального директора УКАБ Романа Сластона, на полях Київської, Чернігівської та Сумської областей залишаються міни, а тому сіяти неможливо. Що вже казати про зони активних бойових дій у Донецькій, Луганській, Запорізькій, Херсонській та Харківській областях?
Сластон також прогнозує, що деякі фермери можуть стикнутися з нестачею сховищ під час вересневого збору врожаю та зі зниженням врожайності в наступному сезоні.
Оригінал статті тут
