За всю історію існування людство так і не вигадало інших варіантів перерозподілу влади, земель і ресурсів. Де в цьому переліку люди – власне ніде. Людина як така історію цікавить дуже мало. Якщо тільки вона не є видатним полководцем, королем або диктатором. Бувають і такі, в яких поєднується три в одному. Але це рідкість.

Що змушує людину рухатись вперед? – Страх. Так само і з цілими народами – страх гонить їх із насиджених місць. Чого бояться? Того, що не вистачить їжі, ресурсів і рабів. У сучасну епоху офіційно раби вже не існують, але ми прекрасно розуміємо, що той, хто змушує людей працювати і за це їх «утримує», в якомусь сенсі є рабовласником. Справа не в назві, а в суті.

Advertisement

І от коли ресурси закінчуються – треба їх відібрати в інших. Ви спитаєте: де тут демократія? Та її немає, як і свободи переміщення, прав людини, права на працю, захисту честі й гідності та ще багато чого. Пандемія і війна нам це абсолютно чітко продемонстували.

І в ситуації з пандемією, як і в ситуації з війною, більшість розумних людей мені повторювала, що «це все скоро закінчиться». Яка наївність – «скоро» може закінчитися лише наше життя. Бо воно нічого не варте. Людина – це просто «засіб виробництва». Якщо сучасний світ не потребує продукту, який людина виробляє, а потрібна лише земля, а не люди, що її населяють – тоді починається епідемія, а у разі, якщо не допомогло – війна. 

Advertisement

У тому, «чому» – ніби розібралися. Потім починають питати: «Як це могло статися в ХХІ столітті, на такому високому рівні розвитку цивілізації?...».

Щоб знайти відповідь, повертаємось до першого пункту: людей забагато, ресурсів – замало. Так люди наче ж теж ресурс? Ніби так, але ж самі згадали, яке століття й рівень розвитку цивілізації – багатьох людей можуть замінити технології. Тому цінність цього ресурсу втрачається.

Advertisement

То куди ж дивляться лідери «цивілізованого світу» – стільки ж бо людей вбито! Цинічно, але логічно – значить, стільки непотрібно. Значить, ця частина землі з надрами більш приваблива в момент, коли на ній буде менше населення. А цивілізований світ добре розуміє, що краще нехай гинуть інші народи, ніж загарбник прийде на їхню землю. 

Вже й формулу напрацювали – ми даємо гроші й озброєння (не забувайте, що в борг), а вони нехай жертвують своїми людьми. Нам своїх шкода. Ворога перемогти не вдасться, зупинити теж не виходить, то ми хоч відтягнемо той момент, коли він прийде до нас із війною. Ми з ним домовимось. Але, щоб домовитись, то треба ж кимось пожертвувати. Ну то й жертвують.

Advertisement

Але ж на цивилізовані країни не можна ображатись – вони ж приймають біженців. Так вони їх і раніше приймали. Війни на планеті відбуваються безперервно. Великі гравці жертвують мільонами людей на різних континетах, щоб зберегти своє світове панування. 

Але настав час, коли скільки б людей не загунуло в цих війнах – перерозподіл впливу має відбутися. Нам не пощастило: ми народились і живемо в момент цивілізаційного розламу – зміна базису призводить до трансформації надбудови. Нікому не вдасться залишитися в стані навіть відносної звичної стабільності. Тектонічні процеси запущені. Розлам земної кори і зміна обрисів континентів мали такий же вплив на Землю, як і те, що відбувається сьогодні. Але тепер ці тектонічні зрушення  на суспільному рівні.

Advertisement

Оксана Бєлякова – істoрик, політолог, журналіст, публічний політик – у суспільному процесі.

Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.