Абсурдні спроби виставити в очах громадськості політиків і країни, які підтримують Україну у її спротиві неспровокованій агресії з боку РФ, «розпалювачами війни» чи «прихильниками війни» на перший погляд можуть видаватися смішними, але ці безглузді твердження, на жаль, дуже поширені зараз у соціальних мережах. Це класичні звинувачення пасивних спостерігачів на адресу пожежника, який намагається загасити пожежу, чи все це частина ширшої дезінформаційної війни?
Коли суверенна держава зазнає неспровокованого вторгнення з боку сусідньої країни, для світової спільноти моральним імперативом стає надання допомоги, особливо коли агресор відверто нехтує міжнародним правом, правилами ведення війни та елементарною порядністю.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Вторгнення Росії в Україну є незаконним, несправедливим і брутально посягає на принципи суверенітету, самовизначення націй та людяності. Ті, хто підтримує Україну, роблять це не через любов до війни, а через свою відданість ідеї справедливості та збереженню міжнародного порядку. Підтримка України – це про законний захист права її народу жити, не боячись неспровокованого вторгнення. Це про протистояння хулігану, який вважає, що може змінювати кордони грубою силою. Путін – міжнародний злочинець і хуліган вищого рангу. А хуліган нікого не ненавидить сильніше за жертву, яка дає йому гідну відсіч.
І тут варто замислитися, звідки в контексті російсько-української війни взагалі беруться висловлювання типу «підбурювач війни» або «провоєнний». Начебто ті, хто їх виголошує, вважають, що допомагати другові, на якого напав значно більший за нього хуліган – це заохочувати до бійки. Уявіть собі, що грабіжник напав на когось на вулиці. Чи назвете ви людину, яка намагається захистити жертву нападника, «прихильником насильства»? Звичайно ж ні. Скоріш ви назвете таку людину героєм. Чому ж все інакше, коли подібне відбувається на глобальному рівні й на кону стоїть не безпека однієї людини, а суверенітет незалежної держави й виживання її народу? Невже через світовий масштаб брутального хуліганського нападу дехто примудряється, як-то кажуть, не бачити за деревами лісу?
Справжній і єдиний розпалювач війни – це той, хто розпочав війну, а не ті, хто кидається на допомогу жертві агресора. Дії Росії призвели до незліченної кількості загиблих, до багатомільйонного потоку біженців від війни, до масових примусових переміщень цивільного населення та жахливих руйнувань. Країни, які підтримують Україну, прагнуть зупинити цю безглузду агресію, а не продовжувати її. Вони надсилають Києву допомогу та зброю не для ескалації війни, а для того, щоб допомогти Україні захиститися, стримати подальшу агресію та відновити мир.
Коли окремі політики та їхні країни вирішують підтримати Україну, вони роблять важкий, але морально правильний вибір. Вони визнають, що іноді за мир потрібно битися.
У цій війні є також важливий практичний аспект, який слід враховувати: якщо вторгнення Росії в Україну залишиться безкарним, це створить небезпечний прецедент і стане сигналом для інших авторитарних режимів, що вони також можуть нападати на своїх сусідів без жодних наслідків. І тоді світ стане дуже небезпечним місцем, де хулігани будуть безперешкодно нападати на кого їм заманеться. Підтримка України – це намагання не допустити кривавого хаосу у світі, це свідома позиція на захист світу, де панує міжнародне право, а не груба сила.
Важливо розуміти різницю між підтримкою права нації захищати себе та заохоченням війни заради війни. Перше стосується дотримання принципів і захисту невинних, а друге – прагнення нищити й вбивати заради особистої чи політичної вигоди. Країни, які підтримують Україну, безперечно, належать до перших. Вони надають підтримку Києву не через прагнення продовжувати війну, а навпаки через прагнення миру та справедливості.
Дехто може заперечити, сказавши, що надання зброї одній із сторін війни розпалює її. Але такі люди свідомо ігнорують той факт, що Україна не починала й не провокувала цю війну, українці не обирали, воювати їм чи ні. Альтернативою наданню підтримки є дозвіл Росії здобути перемогу над Україною, чого й хочуть пропагандисти і що призведе до ще більших страждань і нестабільності у світі. Це те саме, що наказати комусь не захищатися, коли на нього нападають, тому, мовляв, що це може призвести до більшої кількості синців. Це наївна й небезпечна позиція. Позиція, яку важко зрозуміти мислячій людині. Тому не дивно, що люди ставлять серйозні запитання щодо реальної мотивації тих, хто заявляє, що Україна повинна капіталювати перед Путіним і змиритися із втратою захоплених росіянами територій.
Коли окремі політики та цілі країни вирішують підтримувати Україну, вони роблять важкий, але морально правильний вибір. Вони визнають, що іноді за мир потрібно битися. Так, битися. Вони добре усвідомлюють, що стояти осторонь, коли твій ближній зазнає нападу агресора – це не варіант. Це не про розпалювання війни, це про запобігання подальшим звірствам і підтримання справедливого порядку у світі, який відчайдушно цього потребує. Зараз, як ніколи після закінчення Другої світової війни, світ потрібує потужного та рішучого спротиву агресорам, які нахабніють усе більше.
Спрямовані до прихильників України звинувачення у тому, що вони начебто є «розпалювачами війни» – це малодушна, недалекоглядна й, головне, безпідставна критика (якщо не існує певних грунтовних підстав робити подібні заяви). Це намагання максимально спростити надто складну ситуацію, зображуючи маргіналами тих, хто прагне справедливості й миру. Хто виступає на боці зла у цій війні, зрозуміти не складно, і це явно не ті, хто підтримує Україну. Це ті, хто прагне загарбати чужі території за допомогою зброї і насильства, хто нехтує міжнародним правом і сподівається, що скоєні ним злочини залишаться непокараними.
Підтримка України – це акт солідарності та мужності, а не заклик до війни. Йдеться про те, що треба чинити правильно, незважаючи на величезну кривду довкола, і це заслуговує на похвалу, а не на критику.
Можливо, найкраще про це сказав Джон Стюарт Мілль: «Війна – це потворна річ, але це не найпотворніша з речей. Набагато потворніші занепад і деградація моральних і патріотичних почуттів тих, хто вважає, що ніщо на світі не варте того, аби за нього воювати. Людина, у якої немає нічого, за що вона готова битися, нічого важливішого за її власну особисту безпеку, є жалюгідною істотою й не має жодного шансу бути вільною, якщо її не зроблять вільною й не захистять її свободу самовідданими зусиллями кращі за неї люди».
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
