Протягом п’яти днів після того, як озброєні терористи вбили щонайменше 139 людей (що стало наймасштабнішою терористичною атакою на території Росії за останні 20 років), накопичувалися докази того, що кривавий напад на підмосковний «Крокус Сіті Хол» 22 березня сплановали, організували й здійснили бойовики так званої Ісламської держави-Хорасан (ІД-К).
Незважаючи на ці численні докази, Владімір Путін і його помічники: Микола Патрушев – секретар Ради безпеки Росії; Олександр Бортніков – голова Федеральної служби безпеки (ФСБ); Дмітрій Пєсков – прес-секретар Кремля та інші наближені до російського президента намагаються перекласти вину за кривавий теракт у Підмосков’ї на Україну і навіть на США та Велику Британію.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
«Екстремісти планують здійснити терористичні атаки у місцях скупчення великої кількості людей у Москві, зокрема у концертних залах».
Бортніков дійшов до того, що заявив без жодних доказів, що за нападом стоять США, Велика Британія та Україна, а Київ, за його словами, створив вікно для втечі підозрюваних. Київ, Вашингтон і Лондон категорично і з обуренням відкинули ці звинувачення.
10 тисяч солдатів із КНДР скоро можуть вступити в бій у Курській області
Мало того, що характер атаки та її ціль цілком відповідали змісту попередження США, яке ті зробили 7 березня, «про те, що екстремісти найближчим часом планують здійснити теракти у місцях скупчення великої кількості людей в Москві, зокрема у концертних залах», IД-K взяла на себе відповідальність за атаку і підтвердила свою заяву, опублікувавши те, що виявилося справжнім записом з бодікамери нападника на сторінці афілійованого з ІДІЛ інформаційного агентства Amaq.
Хоча під час телевізійного звернення в понеділок Путін сказав, що «ми знаємо, що злочин скоїли радикальні ісламісти», в продовження цього він додав, що США буцімто намагаються переконати світ, що це була атака ІДІЛ, яка діяла самостійно, без прив’язки до України.
Але, наполягав він, у нього є дещо інша інформація:
«Виникає питання, кому це вигідно?», – риторично запитав Путін. Далі він зазначив, що цей теракт – це начебто лише чергова ланка «…цілої серії спроб тих, хто воює проти нашої країни з 2014 року руками неонацистського київського режиму».
Речниця МЗС РФ Марія Захарова, схоже, вчергове підтвердила правдивість відомого афоризму з шекспірівського «Гамлета»: «Мені здається, ти занадто гучно протестуєш», коли сказала в ефірі радіо Sputnik у середу, 27 березня: «Вже те, що протягом перших 24 годин, ще до того, як пожежу загасили, американці почали кричати, що це не Україна, я думаю, це беззаперечний доказ протилежного. Я не можу класифікувати це інакше; це вже само по собі є доказом ».
Але не всі з оточення Путіна з цим погоджуються. За даними Bloomberg, чотири неназвані джерела вважають, що навряд чи хтось із московської еліти, яка «володіє інформацією», вважає правдивими його твердження про причетність України до нападу, але вони були більше шоковані неспроможністю служби безпеки запобігти бійні.
Одне з джерел повідомило, що Путін був присутній на зустрічі, учасникам якої дали зрозуміти, що жодного зв'язку теракту з Києвом не виявлено. Попри те, що російський лідер нібито погоджується з цим, він, схоже, сповнений рішучості продовжувати висувати претензії до України та використовувати трагедію для розпалювання в РФ антиукраїнських настроїв.
Твердження про те, що бойовики-втікачі прямували до України, спростував, зокрема, президент Білорусі та соратник Путіна Олександр Лукашенко, який поспішив заявити, що терористи спочатку намагалися втекти до Білорусі. У середу Daily Telegraph процитувала його наказ про посилення безпеки на кордоні Білорусі, щоб терористи «розвернулися і спрямували рух на ділянку українсько-російського кордону».
Кейр Джайлз, експерт з Росії британського Інституту міжнародних відносин Chatham House, автор книги «Російська війна з усіма: і що це означає для вас», відкинув спроби Путіна пов’язати напад з Україною. Він сказав, що російські заяви про «вікно» на лінії фронту в Україні є «вигадкою». Для цього російські збройні сили мали би спочатку пропустити терористів через добре укріплену та заміновану російську зону перед лінією зіткнення.
Російські заяви про «вікно» на лінії фронту в Україні – це «вигадка».
Чому Путін прагне звинуватити Україну?
Путін був зациклений на Україні протягом усього часу свого президентства (а можливо й довше). Свої погляди щодо України він виклав у своїй статті 2021 року «Про історичну єдність росіян і українців».
Він відмовляється визнавати підсумки Холодної війни і відчуває глибоку особисту образу через те, що він прийшов до влади в Росії, яка втратила колишню вагу на світовій арені і тепер потерпає від того, що він вважає кричущою геополітичною несправедливістю. Його імперські амбіції переросли у дедалі більш очевидну одержимість Україною, саме існування якої втілює в собі його численні історичні образи.
Його так звана «спеціальна воєнна операція» 2022 року мала на меті повалити український уряд і повернути Київ у задушливі обійми відродженої «імперії». Провал цієї операції ще більше загострив його параною та ненависть до незгодних із його імперськими планами.
Навіщо йому войовнича риторика про війну з Україною, коли насправді є інші, набагато ближчі загрози?
Якщо йому вдасться переконати росіян, що до п’ятничної бійні причетна Україна, це дасть йому більше можливостей для продовження війни. Зокрема, він вже без застережень розпочне широку мобілізацію або навіть вдасться до більш рішучих дій – натяки на можливе застосування тактичної ядерної зброї неодноразово робив і Путін, і (особливо часто) Дмітрій Медведєв, колишній президент Росії, а нині – заступник голови Ради безпеки РФ.
Інший мотив такої його поведінки – очевидна неспроможність Путіна та його силових служб, які завжди вважалися його сильною стороною, підтримувати правопорядок у країні та забезпечувати безпеку росіян. У розмові з NBC News Джон Лоф, інший експерт Chatham House, сказав, що стрілянина у «Крокус сіті Холі», очевидно, дуже зашкодить рейтингам Путіна й може зрештою призвести до того, що його, здавалося б, нескінченне правління виявиться більш короткотривалим, ніж дехто сподівався.
Лаф сказав: «Це точно не робить його режим міцнішим».
«Всередині російської еліти виникатимуть питання про те, на чому саме була зосереджена його увага: Для чого вся ця риторика про війну з Україною, коли насправді існують інші, набагато ближчі до них небезпеки?»
Під час відеоконференції в понеділок Путін сказав: «Чи справді радикальні і навіть терористичні ісламські організації зацікавлені в тому, щоб завдати удару по Росії, яка сьогодні виступає за справедливе вирішення ескалації конфлікту на Близькому Сході?»
Це запитання ігнорує давню ворожість Ісламської держави до Росії загалом і до Путіна зокрема.
Путін має довгий послужний список нещадного придушення ісламістських заколотів вдома та за кордоном – і часто хвалиться цим. 2017 року, під час візиту до Сирії, президента якої Башара Асада він підтримував під час громадянської війни, Путін заявив, що Росія досягла «повної перемоги» над ІДІЛ.
За словами Марка Ґалеотті, почесного професора Університетського коледжу Лондона, через безжальну воєнну кампанію Росії проти незгодних із Асадом сирійців та те, що Росія зробила з Чечнею на початку 2000-х, ІДІЛ тривалий час вважала Росію чи не головним своїм ворогом.
«ІДІЛ-К давно фактично вважала Росію одним із своїх головних ворогів», – сказав Ґалеотті під час недільного подкасту, додавши, що хоча ІДІЛ вважає США Великим Сатаною, Росію вона сприймає як Меншого Сатану.
Коментуючи публічне висловлювання Путіна 19 березня про попередження американців як про «спробу налякати та дестабілізувати наше суспільство», досвідчений російський аналітик Анатоль Лівен сказав Washington Post, що США можуть протистояти Росії в усіх сферах, але «Вашингтон ніколи не вбивав простих громадян Росії [принаймні за останні 30 років]».
ІДІЛ вважає США Великим Сатаною, а Росію – Меншим Сатаною.
Він нагадав про те, що «ісламістські терористи вбили сотні громадян Росії у Владикавказі в 1999, 2008 і 2010 роках; у театрі на Дубровці в Москві в 2002 році, у школі в Беслані в 2004 році, а тепер знову в Москві».
Як режим, чий авторитет та політичне майбутнє значною мірою будуть визначати результати війни проти України, Путін та його спільники намагаються переключити увагу суспільства з недбальства його розвідки та сил безпеки, які призвели до бійні в «Крокус Сіті». І єдиний спосіб зробити це – перекласти власну провину на Київ та ще й скористатися цим, закликаючи до покарання непричетних.
Медведєв разом із рештою путінської «камарильї» пообіцяв суворе покарання українцям, заявивши, що підозрюваних слід стратити. «Але набагато важливіше вбити всіх причетних. Всіх, – наголосив він. – Тих, хто їм платив, хто їм співчував, хто їм допомагав. Вбити їх всіх». Він сказав це, не залишивши жодних сумнівів щодо того, кого саме він розуміє під «ними».
Якщо публічні заяви очільників Кремля, які, здається, відкидають думку про те, що ісламський фундаменталізм становить реальну та нагальну небезпеку для Росії, є тим, у що вони справді вірять, то вони самі роблять свою країну вразливою до ймовірних атак із цього напрямку.
Однак, якщо вони все ж таки усвідомлюють існуючу небезпеку, тоді, виходячи з досвіду того, як Путін звик долати внутрішні загрози, невдовзі ми можемо стати свідками репресій всередині Росії проти величезної кількості трудових мігрантів з ісламських країн, на яких переважно й тримається російська економіка. І це може штовхнути їх в обійми ісламських фундаменталістів і тим самим збільшити підтримку ІДІЛ у самій Росії та країнах Центральної Азії.
Це стане жорсткою перевіркою для керівництва Кремля і явно більш точним барометром реальної популярності Путіна, ніж організовані ним цього місяця вибори.
