ПОГЛЯД: Безжальний маркіз

«Найцікавіша і найрозумніша книга, написана чужинцем про Росію» – так росіянин Олександр Герцен оцінив твір під назвою «Росія в 1839 році». Можу лише додати, що це також один з найзахопливіших і найбезжальніших описів Росії. Його автором є письменник та мандрівник маркіз Астольф Луї Леонор де Кюстін. Перше видання книги зʼявилось 1842 року.

А сам де Кюстін зʼявився на світ у  березні 1790-го в аристократичній родині. Доля цієї родини за часів Великої французької революції склалась трагічно. Дід та батько, попри свій аристократизм, стали на бік революції. Вона ж їх і знищила, бо революції, як відомо, з часом пожирають своїх адептів. Мати була ув’язнена, очікувала на страту, але залишилась живою.

За часів Реставрації (1814-1830), коли до влади повернулись королі династії  Бурбонів, Кюстін розпочав військову та дипломатичну кар’єру. Проте вона закінчилася разом з його сімейним життям: померла дружина, а вслід за нею і син. Потім в його біографії було чимало різних (в тому числі доволі пікантних) моментів. Він контактував із багатьма визначними людьми свого часу. Серед них були, наприклад, Вольфґанґ Ґете, Оноре де Бальзак, Фрідерік Шопен, Франсуа Рене де Шатобіран, Стендаль та інші.

Кюстін писав романи. Одначе направду уславився своїми описами подорожей.  Перший, опублікований 1830 року, розповідає про подорожі, які він здійснив у 1811-1822 роках по Швейцарії, Італії, Англії та Шотландії. Другий опис – «Іспанія за Фердинанда VII», опублікований 1838 року.

І ось у 1839 році на запрошення царя Ніколая І-го маркіз де Кюстін вирушає до Росії. Для царя маркіз певною мірою жертва французької революції (а хто ж в Росії любить революції?). А для монархіста Кюстіна Росія становить особливий інтерес. Величезна держава, монархія, але здалеку виглядає як  європейська країна без всіляких потрясінь з гільйотинами. Він має надію побачити успішну, ефективну монархію. Як він сам зізнавався, він хотів «одержати від самодержавного уряду нові аргументи проти деспотизму». Ось така дивна логіка…

Кюстін дістався Санкт-Петербурґа кораблем в липні 1839-го. Трохи поживши там, він прямує до Москви, а згодом здійснює подорож по Сергієвому Посаду, Ярославлю, Нижньому Новгороду. Після цього повертається до Санкт-Петербурґа. Звідси він виїхав з країни суходолом наприкінці вересня. Трьох місяців вражень вистачило для того, щоб виникло бажання написати книгу «Росія в 1839 році». Вона оформлена в епістолярному жанрі – як 36 листів до знайомих та друзів. Окремі листи дійсно були написані під час подорожі та адресовані реальним особам.

Маркіз, пишучи книгу, спирався на свої розмови з різними особами в Росії. Наприклад, на бесіди з царем (щоправда, цей цар після прочитання Кюстінової книги вигукне: «Навіщо я говорив з цим негідником!»). Кюстін завжди прислуховувався до думок співрозмовників. Наприклад, до суджень і оцінок історика та чиновника Алєксандра Тургенєва, письменника і дипломата князя Пєтра Козловського. Від останнього Кюстін почув міркування про одну принципову особливість минулого Росії: відсутність лицарства пояснює відсутність поняття честі, і, зрештою, тріумф деспотизму. Маркіз глибоко замислився над цією тезою, намагався потрактувати її. А в цілому бачення Кюстіном Росії доби Ніколая І-го можна резюмувати в трьох словах. Вони стали лейтмотивом твору: «деспотизм», «підробка», «брехня». Крім того, побачене дало Кюстіну право зробити висновок – всі піддані імператора є його рабами, «сп’янілими від рабства».

Деспотизм є небезпечним для інших країн, оскільки плекає зазіхання: зовнішні завоювання компенсують незадоволеність підданих. Прикладом для Кюстіна є період правління Єкатєріни ІІ-ї та Алєксандра І-го – апогей російської імперської експансії до Європи.

Ще до революції 1848-1849 років і до утвердження Росії як «жандарма Європи», Кюстін висловлює побоювання щодо можливих російських мілітарних посягань на Європу. Адже російський деспотизм і російський народ можуть зажадати цього. Це замість того, щоб спрямувати зусилля на себе «у взаємозв’язку матеріальної та духовної цивілізації».

І ще одна вкрай важлива теза Кюстіна. На підставі побаченого він переконаний, що Росія прагне представляти себе як країну західну. Проте насправді вона є підробкою західної цивілізації: «Я не закидаю росіянам те, чим вони є; я звинувачую їх в спробах здаватися тим, чим є ми». Деспотизм (через страх) та штучність (бажання видаватися не тим, чим Росія є насправді) тісно поєднуються і призводять до брехні. Це павутиння брехні Кюстіном описане не як дрібний недолік. Він переконаний, що це структурна, універсальна та конститутивна для країни характеристика. Кюстін особисто переконався, що росіяни «вмілі в брехні та природні в фальші».

Окремо Кюстін зупинився на значенні історії в Росії: «В Росії історія складає частину володінь монарха, вона є моральною власністю государя, так само, як люди і земля є його матеріальною власністю, її тримають у коморі разом з імператорськими скарбами і показують лише ту її частину, яку побажає зробити відомою володар. Пам’ять про те, що відбулося у недавньому минулому – це власність царя; він переробляє літопис країни, як йому заманеться, і в будь-який день подає своєму народу історичні істини, які відповідають вигадці даного моменту…».

Якщо пам’ятати ці чудові слова, то можна не дивуватись подвигам колишнього підполковника КҐБ, а нині президента Росії Путіна на «історичному фронті». Розпочавши з тверджень про те, що українці і росіяни – «майже один народ», він заходився обґрунтовувати, що України як держави взагалі не існувало і не існує. Ну, а потім, як відомо, від слів перейшов до дій. Тобто розпочав злочинну і криваву війну проти України. Російська політична, наукова і військова шантрапа, а головне народ, підтримали свого нового царя. Та у вогні розпочатої проти України  24 лютого 2022 року нової, масштабної фази війни згоріла не лише репутація самого Путіна та його клевретів. Згоріла в черговий раз репутація Росії як країни, що здатна засвоювати демократичні стандарти. Та, слава Богу, є й ті, хто знає, чим була і чим є Росія насправді, а також, чим була і є Україна, яка ненавиділа і ненавидить деспотію.

Маркіз Астольф де Кюстін пішов з життя у вересні 1857 року. А його книжка живе. Живе як твір, що без ілюзій, безжально точно  визначає архетип російськості. «Я зобразив Росію такою, якою вона є», – наголошував Кюстін. І в ХХІ столітті ми ще раз переконуємось, що він казав правду.

Погляди, висловлені в статті, належать автору, і можуть не збігатися з поглядами  Kyiv Post.