ПОГЛЯД: В Україні назріла мирна аграрна революція

Українці чекають перемоги не лише над зовнішнім ворогом, але й над внутрішнім, до якого вони відносять кланово-олігархічну систему, корупцію та бюрократію. Ні в кого немає сумніву, що країна має бути оновленою, перебудованою на засадах цивілізованого світу. Іншим має бути й аграрний сектор. На це передусім розраховують фермери, котрі, як ніхто, гостро відчувають ущербність нинішньої моделі.

«Українське фермерство зараз перебуває на маргінесах…», – заявив народний депутат України кількох попередніх скликань Іван Заєць на Народному форумі фермерів, який нещодавно проходив у Києві під егідою USAID, Національної академії наук України, Асоціації фермерів та землевласників та низки донорських організацій.

Через терни

Шлях українського фермерства був доволі тернистим. Піонерам цього руху довелося долати шалений опір радянської номенклатури, прориватися через пута колгоспної системи, зіткнутися із нерозумінням та заздрістю односельців. В середині 1990-х, коли почалося розпаювання сільгоспугідь, у них з’явилася надія на те, що потужний поштовх розвитку фермерства дасть ринок землі, а тому стали найактивнішими його лобістами. Аж поки не зрозуміли, що земля в умовах кланово-олігархічної системи стане надбанням величезних латифундій, котрі, починаючи із 2000-х, почали поглинати одне за одним малі та середні підприємства, накопичуючи величезні масиви орендованих земель від десяти тис. до одного мільйона га. Розвитку так званої латифундистської моделі передусім сприяла аграрна політика держави, котра розподіляла бюджетні кошти переважно між великими виробниками і водночас позбавляла суттєвої підтримки фермерські та особисті селянські господарства, ігнорувала сільськогосподарську кооперацію та дорадництво, які в цивілізованих країнах є основними інструментами розвитку сільських територій.

Запровадження ринку землі з липня 2021 року підтвердило всі земельні фобії фермерів.«Земельна реформа нічого не дала ні для підвищення конкурентоспроможності фермерів, ні для поліпшення матеріального становища пайовиків, ні для розвитку громад, ні для економіки в цілому. Сьогодні вартість класичного українського чорнозему прирівнюється до 500 кг огірків з грядки. Тобто ефект нульовий, або й мінусовий», – говорить голова Спілки українського селянства Іван Томич.

Олігархічна модель сільськогосподарського виробництва, на його думку, викликала серйозні перекоси у землеволодінні та ринковій інфраструктурі. За його розрахунками, лише 14% української землі перебувають під контролем фермерів, решта – у власності, або оренді великих сільгосппідприємств. Сировинна модель сільського господарства виснажує землі, вимиває капітали, та створює загрозу продовольчій безпеці країни. Фермери опинилися у нерівному становищі із агрохолдингами, оскільки вимушені реалізувати продукцію на 35-40% дешевше.

«Чому влада не призупинила ринок землі 24 лютого 2022 року, адже в умовах послабленого контролю, землю активно скуповують іноземці через підставних осіб?» – запитує голова Волинської організації АФЗУ, керівник СФГ «Лебедія», волонтер  Руслан Хомич.

Він та інші учасники форуму вимагали від влади скасувати норму, яка дає змогу з 2024 року концентрувати одній юридичній особі до 10 тис. га. Відстрочуючи її на три роки, влада обіцяла створити фінансовий імунітет для фермерських господарств для конкуренції із великими виробниками, але через війну та з інших причин свого слова не дотримала.

Селянство під прицілом

Господарства багатьох фермерів постраждали найбільше. Створюється враження, що склади, елеватори, машинні двори сімейних господарств, ніби магнітом притягували снаряди та міни. Нагадаємо, що у 1933-му український селянин, як стрижень національної ідентичності, також був під прицілом імперії.

«Знищені склади, ангари, нова техніка, продукція розграбована, врожай на полях згорів, поля заміновані», – розповідає делегат форуму, власник СФГ «Моноліт» із Лиманської ОТГ Олександр Зубенко. Керівник СФГ «Світанок» Іван Міщенко з Макарівської ОТГ на Київщині мав доволі успішну тваринницьку ферму, але під час боїв у березні втратив практично все: житловий будинок, тваринницькі та складські приміщення, загинув його зять. Подружжя Слободян із цієї ж громади до війни займалося виробництвом крафтових напоїв із місцевої сировини, встигли за них одержати навіть кілька золотих медалей, але два «прильоти» поставили на їхньому бізнесі хреста. Таких господарств в Україні тисячі. Найбільше їх в Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Донецькій та Луганській областях. «Ми не знаємо, як і за рахунок чого будемо ставати на ноги, адже на нас висять кредити, які ніхто не збирається списувати», – говорить голова Запорізької обласної організації АФЗУ Валерія Матвієнко.

«Чи має держава план допомоги постраждалим господарствам? Чому блокуються податкові накладні? Чому зернова логістика така дорога? Чому для більшості дрібних фермерів недоступна програма кредитування «5-7-9»? Чому виключили Луганську та Донецьку області з програми дотування фермерів у розрахунку на гектар і корову? Куди пішли кошти цієї допомоги, оскільки жоден фермер в конкретному районі її не одержав?» – цими та іншими запитаннями засипали учасники форуму першого заступника міністра аграрної політики та продовольства Тараса Висоцького.

Однак вони, на жаль, залишилися без конкретних відповідей.

Польська модель

Але фермери з’їхалися до столиці не лише для того, аби почути відповіді на нагальні питання, а й подумати над післявоєнною перспективою українського агропромислового комплексу. Модератори запропонували їм чимало корисної інформації до роздумів. Чому б, наприклад, не взяти за взірець сільськогосподарську модель братньої Польщі?

В Польщі сільське господарство – це передусім сімейні ферми, але є й більші, які виникли на базі державних господарств, коли країна виходила з соцблоку, але все одно понад 80% землі належить безпосередньо селянам, розповідав Президент Національної ради сільськогосподарських палат Республіки Польща Віктор Шмулевич.

Польське селянство – велика сила, з якою рахуються всі гілки влади, без його участі не ухвалюється жодне рішення, яке стосується аграрного виробництва та сільського розвитку. Головний інструмент їхнього суспільного та політичного впливу – сільськогосподарські палати, які діють на всіх рівнях від гміни до республіканського рівня. Після 1990 року було ухвалено закон, згідно з яким держава закріпила права цього органу та зобов’язала всіх фермерів без винятку брати в них участь. Якщо назвався фермером, будь активним, думай, впливай, голосуй. На утримання палат відраховується 2% податків, які стягуються з фермера. Керівні органи палат усіх рівнів створюються під час прямих виборів.  Словом, аграрним сектором країни, впродовж останніх 30 років, по суті, керували сімейні фермери.

І якщо ви приїдете до Польщі, то побачите результат. Він не лише в обсягах виробництва та експорту продукції, а в рівні розвитку сільських територій. Це і є головний показник ефективності аграрної політики. Якщо до 1990 року рівень міграції із сіл був просто катастрофічний, то сьогодні він майже зійшов нанівець. Міське і сільське населення країни розподілилося у пропорції 50/50. Сільська місцевість – стала територією, де людина може себе реалізувати не гірше, ніж у місті.

Україна володіє унікальним сільськогосподарським потенціалом, але дуже прикро, що він належно не використовується, зауважив голова Ради сільського господарства та сільських територій при президентові республіка Польща Ян Кшиштоф Ардановський. В Польщі аграрна політика спирається на сімейні фермерські господарства площею до 300 га. Такі аграрні формування мають конституційний захист, оскільки їхні права вписані в Основний Закон держави. В то же час, господарства понад 300 га не одержують ніякої дотації ні від держави, ні від ЄС.

Якщо Україна прагне стати членом ЄС, то мусить докорінно змінити модель сільського господарства. Іншими словами, потрібна мирна аграрна революція. Але зміни мають іти не з міністерства, не з Брюсселя, а знизу, радить пан Ардановський.

Учасники форуму схвалили текст проєкту резолюції, який після обговорення в обласних та районних організаціях АФЗУ, має бути ухвалений на наступному форумі. Це, по суті, проєкт трансформації сільського господарства на засадах ЄС. Революційний документ. Але скільки їх було вже ухвалено за останні двадцять років за мої пам’яті? І всі поховані. Боюсь, що революції знизу не вийде. Занадто нерівні сили фермерів та олігархів. Занадто розпорошений в Україні аграрний рух. А тому вся надія на експорт революції з Брюсселя. Щоб українська влада змушена була рухатися до нової моделі в жорсткому коридорі стандартів ЄС.

Погляди автора цієї статті можуть не співпадати з поглядами Kyiv Post.