У статті, нещодавно опублікованій німецьким виданням Die Welt, стверджується, що Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний насправді не був прихильником активно рекламованого широкомасштабного літнього контрнаступу, на який багато хто нетерпляче очікував, але у 2024 році ситуація на полі бою в Україні може суттєво змінитися.
Die Welt у цій статті йде доволі далеко і навіть стверджує, що українського головнокомандувача змусили розпочати наступ влітку політики й деякі українські високопосадовці, але переважно політитки з західних країн-союзниць, які хотіли негайно побачити віддачу від своїх інвестицій у зброю та боєприпаси, які вони надали Києву.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ніко Ланге - колишній керівник апарату міністра оборони Німеччини, а зараз старший науковий співробітник Мюнхенської конференції з безпеки - підтверджує цю тезу Die Welt: «…[Український] головнокомандувач ніколи не виступав за початок наступу, оскільки він не бачив шансів на його успіх без достатньої підтримки з повітря, і погодився на це лише з політичних міркувань».
Росія попередила США про удар новою ракетою по Україні
І побоювання Залужного, як показав час, були цілком обґрунтованими, адже перші кілька бронетанкових штурмів, у ході яких підрозділи ЗСУ намагалися прорвати добре підготовлену трирівневу оборонну «лінію Суровікіна» російської армії, були не надто вдалими.
Хоча втрати західної бронетехніки на початку наступу не були такими значними, як заявляли пропагандисти Кремля, Залужний і командувач Сухопутних сил ЗСУ Олександр Сирський швидко зрозуміли, що втрати невдовзі можуть сягнути рівня, який складно буде чимось виправдати, якщо вони продовжуватимуть застостовувати цю тактику на полі бою.
За лічені дні ЗСУ змінили стратегію. Замість того, щоб кидати на прорив механізовані підрозділи, командири посилали невеликі штурмові підрозділи атакувати пішим порядком, розгортаючи бронетехніку лише там, де можна було гарантовано вразити бронетехніку росіян з панівної позиції. Це дозволило ЗСУ мінімізувати втрати особового складу й техніки, а також дало Україні та її західним партнерам більше часу для підготовки та нарощування запасів зброї.
Темпи просування ЗСУ влітку та восени не виправдали очікувань багатьох американських і європейських політиків, не кажучи вже про ЗМІ, які поспішили назвати контрнаступ провальним і таким, що зайшов у глухий кут, фактично стверджуючи, що Київ уже програв війну і тому повинен просити про мирні перемовини.
При цьому чомусь не враховувалось те, що, згідно з аналізом нідерландського військово-аналітичного порталу Oryx, близько 95 % усіх систем озброєнь, поставлених в Україну, цілі та неушкоджені і ще не розгорнуті ЗСУ.
У статті іншого німецького видання Bild із посиланням на неназваних військових йдеться, що згідно зі стратегією командування ЗСУ пріоритетом для українців визначено завдання армії РФ максимально великих втрат особової сили та техніки з мінімальними втратами для України.
Видання цитує слова одного українського офіцера: «Наша мета – досягти максимального позитивного показника знищення. Якщо співвідношення буде 10:1 на нашу користь, ми продовжимо наступ, якщо 1:1, ми відступимо».
Інший військовий підтвердив таке бачення ситуації на фронті, сказавши, що «…зараз тиску немає, ми просто націлені на нанесення максимальних втрат противникові. Позиції не мають великого значення, головне, щоб якнайбільше українців залишилися живими».
Хоча ці «стримуючі дії» навряд чи здатні призвести до політичного та військового колапсу в РФ у короткостроковій перспективі, українці все ж таки сподіваються зіграти на потребі Путіна досягти хоч якогось прориву на фронті напередодні президентських виборів, що мають відбутися в березні.
Обрана командуванням ЗСУ стратегія не лише мінімізує ймовірність будь-якого суттєвого прориву російських сил, а й дасть Україні час для планування посиленого контрнаступу на 2024 рік. На додачу до тих озброєнь, які Київ отримав раніше, 6 грудня Україна надала США додатковий список бажаної зброї, який, за даними Reuters, включав системи протиповітряної оборони, винищувачі, ударні вертольоти Apache, танки Abrams, безпілотники та артилерійські боєприпаси.
Як пише Die Welt, у цьому запиті зазначено, що Україна планує розпочати «контрнаступ, який генерал Залужний, ймовірно, планував від самого початку». За умови належної підтримки з повітря ЗСУ могли б нарешті вести повномасштабні військові операції з широким застосуванням бронетехніки, розгортати які прихильники України в НАТО весь час і радили українським командувачам.
Попри те, що Конгрес США досі не спромігся затвердити новий великий пакет фінансової допомоги Україні, на чому вже довгий час наполягає президент Байден, Київ на початку грудня отримав від Америки 175 мільйонів доларів, а також чимало зброї та техніки, зокрема боєприпаси для HIMARS і 155-мм артснаряди. 14 грудня Конгрес погодив виділення Україні 300 мільйонів доларів на 2024 рік, а Сенат погодився продовжити засідання наступного тижня, аби розглянути подання президента щодо надання Києву допомоги в розмірі $61 млрд.
Суспільна увага як всередині країни, так і за кордоном наразі зосереджена також на подіях на невеликому поки що плацдармі на лівому березі Дніпра в Херсонській області, який ЗСУ, схоже, поступово розширюють. Звідти всього 60 км до Кримського півострову, який останніми місяцями постійно піддається українським атакам силами спецназу та партизанів, а також безпілотниками, і це вже спонукало Кремль відвести кораблі свого Чорноморського флоту з кримських бухт у східний регіон Чорного моря.
За словами анонімного військового радника, плацдарм на лівому березі Дніпра може стати відправною точкою для початку просування ЗСУ до Криму за умови наявності підтримки з повітря, про яку Україна вже давно просить своїх західних союзників. На думку цього експерта, зусилля з подальшого звільнення окупованих територій скоро знову стануть пріоритетом для Києва, оскільки втрати Росії тримаються на дуже високому рівні (і навіть збільшуються останнім часом). До того ж, у ЗСУ з'являється або от-от має з'явитися «зброя, що змінює правила гри», - така, як американські ракети ATACMS, німецькі крилаті ракети Taurus, а також F -16 (або інші західні винищувачі) та ударні вертольоти.
Побоювання щодо слабкості позиції України явно перебільшуються. За даними Die Welt, на 1000-кілометровій лінії фронту командуванням ЗСУ розгорнуто 600 000 військовослужбовців (і ця кількість незначно змінилася з початку наступу), а здобутки та втрати території вимірюються лише сотнями, а іноді й десятками метрів. Росія продовжує кидати своїх солдатів у лобові атаки так званими «м’ясними хвилями», перш за все на сході України, де армія РФ зазнає особливо жахливих втрат у живій силі й техніці.
ЗСУ «більше не намагаються за будь-яку ціну утримувати свої позиції, як вони робили в Бахмуті, – сказав Ланге DieWelt, – Натомість вони прагнуть уповільнити просування російських військ та виснажити їх у цьому процесі».
У жовтні та знову під час своєї «прямої лінії» в четвер президент Путін заявив, що співвідношення втрат в російській та українській арміях було значною мірою на користь Москви. Це повністю суперечить нещодавно розсекреченому звіту розвідки США, в якому вказується, що Росія вже втратила в Україні майже 90 % своїх військ, які вона розгорнула на початку свого повномасштабного вторгнення, поряд із величезними супутніми втратами в танках і важкій техніці.
Українська стратегія виснаження ворога навіть на тлі скромних територіальних здобутків з початку літнього наступу все ж видається правильною. Тим більш з огляду на реальну перспективу, що, враховуючи ті озброєння, які Києв запросив у західних союзників тиждень тому, на горизонті вже вимальовується справді вирішальний контрнаступ.
