Головне завдання ФСБ Росії – розробка та здійснення заходів у сфері зовнішніх відносин. За часів президенства Путіна однією з найуспішніших ініціатив штаб-квартири на сумнозвісній Луб’янці в Москві була пропозиція відновити Track II – неофіційні, закулісні переговори між Москвою та Вашингтоном.
Коли Путін дійшов висновку, що офіційні дипломатичні контакти не дають бажаних результатів, він ухвалив пропозицію ФСБ створити неформальну робочу групу з колишніх американських і російських чиновників і експертів, «наближених до центрів прийняття рішень». Вважалося, що спілкуючись у невимушеній атмосфері в мальовничих місцях, учасники таких переговорів зможуть дійти несподіваних, проте корисних висновків, які потім можна дипломатичною мовою приватно передати ключовим політикам.
Без заявих деталей, - Зеленський про удар по арсеналу під Брянськом
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Хіба це не мало успіх два покоління тому, коли Дартмутська конференція відкрила нові шляхи контролю над озброєнням? Однак тоді такі переговори були ініційовані видатними громадянами з обох сторін. Чи може Путін зараз використати ту саму формулу для просування власних програм? Офіційна Москва була надзвичайно задоволена цією концепцією, тож її реалізація відбулася швидко.
До американської делегації Кремль мав залучити американців, які, як він вважав, мали вплив на верхівку американського політичного бомонду і водночас симпатизували занепокоєнням Москви. Делегацію очолила би людина, яка має давні та позитивні відносини з Кремлем. Вона працювала би в оточенні інших американців, які також симпатизують Москві, – людей, яких Ленін одного разу назвав «корисними буржуазними ідіотами».
Російську групу очолював би такий собі «товариш генерал» (тепер у цивільному, звісно, без краватки). Аби надати авторитету російській делегації та сприяти створенню атмосфери вільного мислення, до неї мають увійти кілька відомих російських лібералів, проте їх не залучатимуть до основної мети проєкту.
Керуючись цими міркуваннями, організатори зі штаб-квартири ФСБ на Луб’янці призначили генерала армії та керівника Служби зовнішньої розвідки В’ячеслава Трубнікова головою російської команди, а колишній директор апарату Ради національної безпеки США по Росії Томас Грем очолив «експертів» США. Одна з їхніх перших зустрічей відбулася в червні 2014 року на фінському острові Бойсто, що на півдорозі між Гельсінкі та російським кордоном.
Ця зустріч визначила концепцію Мінських угод, які Вашингтон і Москва спільно нав’язали Україні. Ця угода була нічим іншим, як сучасною версією сумнозвісного пакту Молотова-Ріббентропа 1939 року, який окреслював майбутні сфери контролю Гітлера та Сталіна. Підтримуючи це, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров неодноразово заявляв, що «ми ніколи не дозволимо Україні зірватися з гачка Мінських угод».
Через 9 років Путін знову викликав на бій американських експертів. Разом із Гремом серед них були Річард Хаас, який на той час був президентом Ради з міжнародних відносин, і професор з міжнародних відносин Джорджтаунського університету Чарльз Купчан. 24 квітня 2023 року Грем і його колеги в Нью-Йорку зустрілися з Лавровим, який приїхав, аби очолити (як не дивно) Раду Безпеки ООН. Як повідомляє NBC, ця зустріч відбулася з відома Білого дому.
Тоді Грем та його група проінформували радника президента США з питань національної безпеки Джейка Саллівана про результати зустрічі та подальші плани робочої групи. Варто відзначити, що протягом 3 місяців Рада нацбезпеки США зберігала мовчання щодо існування та діяльності групи.
27 липня нарешті надійшло спростування. Того дня Moscow Times опублікувала розгорнуте інтерв’ю з «анонімним» керівником переговорної групи США, який перебував у Москві. Стаття мала назву «Колишній чиновник США поділився подробицями секретної дипломатії Track 1.5 з Москвою». Це було розширене інтерв’ю з лідером американської неортодоксальної команди самозваних дипломатів. Хоча ім’я Томаса Грема не вказували, воно було красномовним:
«Сидячи навпроти високопоставлених чиновників і радників Кремля, було очевидно, що найбільша проблема полягала в тому, що росіяни не змогли сформулювати, чого саме вони хочуть і потребують»;
«Вони не знають, як визначити перемогу чи поразку. Насправді деякі еліти, з якими ми спілкувалися, ніколи не хотіли війни, вони навіть казали, що це була помилка»;
«Але зараз вони воюють, а зазнати принизливої поразки – це не варіант для цих хлопців»;
«Саме тут ми чітко дали зрозуміти, що США готові конструктивно співпрацювати щодо питань національної безпеки Росії», – зазначив Грем, відхиляючись від офіційного курсу США щодо фінансового тиску та міжнародної ізоляції Росії, аби не дати їй продовжувати війну проти України.
«Спроба ізолювати та паралізувати Росію до приниження або краху зробила би переговори майже неможливими – ми вже бачимо це у стриманості з боку московських чиновників», – додав він.
«Насправді ми підкреслювали, що США зараз потрібна і буде потрібна досить сильна Росія, щоб Сполучені Штати могли забезпечити стабільність на своїй периферії. США потрібна Росія зі стратегічною автономією, аби розширити дипломатичні можливості в Центральній Азії. Ми повинні визнати, що повна перемога в Європі може завдати шкоди нашим інтересам в інших регіонах світу. Російська влада – це не обов’язково погано», – йдеться в інтерв'ю.
«Під час наших дискусій стало очевидним, що шанси України повернути окуповані території вкрай мізерні. Особливо спірне питання – Крим, оскільки Україна заявляє про наміри повернути регіон, який Росія анексувала в 2014 році. Якщо Росія зрозуміє, що може втратити Крим, вона майже напевно вдасться до застосування тактичної ядерної зброї», – сказав колишній чиновник.
Готовність Грема піддатися ядерному шантажу Путіна вражає, але ще більше вражає його готовність на основі цього пропонувати відповідну політику США. Неважливо, що тоді він працював і досі працює у Генрі Кіссінджера і не має офіційних відносин з урядом США.
Проте він впевнено доповів росіянам, що Вашингтон запропонує допомогу у проведенні «чесних» референдумів на окупованих Росією територіях Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей, мешканці яких мають проголосувати, чи хочуть вони бути частиною України або Росії. Те, що десятки тисяч із них втекли або загинули від рук російської армії, свідчить про його невігластво або цинізм, або те й інше.
Редакція The Moscow Times звернулася до Ради нацбезпеки США за коментарем щодо позиції та намірів країни, озвучених неназваним співрозмовником. Через прес-секретаря Салліван категорично заперечив будь-яку причетність до місії Грема. Він також заперечив саме існування американсько-російських переговорів у форматі Track II стосовно України:
«Сполучені Штати не просили жодного нинішього чи колишнього чиновника відкрити подібний канал зв'язку і не шукають його. Ми також не передаємо жодних повідомлень через інших. Коли ми кажемо «нічого про Україну без України», ми саме це і маємо на увазі».
Твердження Саллівана про те, що він навіть не знав про переговори з Кремлем у форматі Track II, могло б заспокоїти, за винятком однієї деталі: він збрехав. Тепер ми знаємо, що він був проінформований про всі деталі зустрічі, яку Грем і двоє його «корисних ідіотів» провели 24 квітня в Нью-Йорку з Лавровим.
І наостанок, найголовніше: згадані вище опубліковані заяви Грема відповідають концепції війни в Україні, яку Салліван і директор ЦРУ Вільям Бернс протягом півтора років відстоювали в адміністрації США. Жоден із цих двох чиновників жодного разу не закликав повернути всі окуповані території Україні, не кажучи вже про «перемогу для України».
Для них мета Америки в цій великій європейській війні полягає не в тому, щоб Україна перемогла, а в тому, щоб Росія не зазнала поразки. Віддані цій меті, вони затримали постачання Україні зброї, необхідної для здобуття перемогу та просто її існування як держави.
Сьогодні українці гинуть через те, що адміністрація Байдена, паралізована філософією поступливості Бернса-Саллівана, відмовляється діяти. Чи не настав час спікеру Палати представників Кевіну Маккарті виконати свою роботу і притягнути Бернса і Саллівана до відповідальності за їхні приватні, таємні переговори з Путіним?
Д-р Фредерік Старр – співзасновник (разом із Джорджем Кеннаном і Джеймсом Біллінгтоном) Інституту новітнього вивчення Росії, голова ради Інституту Центральної Азії та Кавказу, автор понад двох десятків книг про Росію і СРСР.
Д-р Андрій Піонтковський – російський політолог, аналітик і письменник, член Міжнародного ПЕН-Клубу, вимушено емігрував із Росії в 2016 році. Багато років був постійним політичним коментатором для Бі-Бі-Сі, Голосу Америки, Радіо Свобода. Автор кількох книг про президентство Путіна, в тому числі «Ще один погляд у душу Путіна» (Another Look into Putin's Soul) і «Російська ідентичність» (Russian Identity), опубліковані Hudson Institute. У 2017 році нагороджений Премією Сахарова за «Сміливість у журналістиці». У 2019 році видання «Algemeiner» включило його до списку «100 людей, що позитивно впливають на єврейське життя».
Висловлені думки належать автору і не обов’язково поділяються Kyiv Post.
