Ще за кілька місяців до лютого 2022 року адміністрація Байдена попереджала світ, що Росія вторгнеться в Україну. Члени моєї сім'ї, які зараз в Україні, завжди відкидали мої переживання з приводу Росії – мовляв, таке не може трапитись ніколи. Але коли Путін на весь світ оголосив про початок своєї "спеціальної військової операції", я зрозумів, що те, чого я найбільше боявся, таки станеться.
24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну – продовження майже восьмирічної війни на Донбасі й окупації Криму. Мало хто вірив, що Росія таки наважиться розпочати таку жорстоку війну проти цілого народу. Однак кожний день війни приносить нові й нові свідчення звірств і масових убивств – таких, як у Бучі. Це вторгнення роз'ятрило історичні рани українців, від яких вони страждали впродовж століть, коли вони знову стали мішенню імперіалістичних амбіцій Росії.
Без заявих деталей, - Зеленський про удар по арсеналу під Брянськом
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Я не міг просто сидіти, склавши руки, і дивитися війну по телевізору. Треба було щось робити, діяти. Я зв'язався з людьми в Румунії, яким був конче потрібен перекладач, купив квиток і за 33 години дістався Румунії. Вдень я був єдиним перекладачем у центрі допомоги біженцям, а вночі допомагав на українському кордоні. Я чув крики дітей, які ще не оговтались від пережитого жаху. Я бачив людей, які були так травмовані й шоковані, що не могли навіть говорити. Я як міг допомагав їм, обіймав і заспокоював.
Вдруге я приїхав в Україну, щоб доставити гуманітарну допомогу на фронт і вивезти біженців. Траплялося, що я разом з іншими волонтерами потрапляв під артилерійські обстріли росіян. Я говорив із біженцями з різних російськомовних регіонів України, які зазнали нападу Росії. Багато з них залишилися без житла, бо їхні домівки знищили росіяни.
Ніколи не забуду те, що розповів мені один чоловік. Він усе своє життя розмовляв лише російською, у нього було багато друзів-росіян, він навіть служив у Радянській армії в Росії. Але все змінилося, коли розпочалась війна і Росія почала бомбити мирних українських громадян.
Цей чоловік розповів мені, що на початку війни подзвонив своїм російським друзям і відчайдушно намагався змусити їх зрозуміти, які жахіття Росія коїть в Україні. Але вони просто відмахнулися й сказали, щоб він не переймався, бо Росія лише "вичищає Україну від нацистів". Він спантеличено перепитав: "Яких нацистів? Жінок і дітей?" Зараз він сподівається, що його внуки ніколи не подружаться з росіянином. Історія цього чоловіка – лиш одна з багатьох, які я тоді почув. Вона показує, як війна руйнує життя людини, стосунки між людьми, цілі громади. Навіть після закінчення війни ця травма залишатиметься в свідомості не одного покоління.
Росія має довгу історію расистської війни проти українського народу і української культури. Впродовж століть росіяни намагалися викорінити українську мову і тим самим підірвати зсередини українську національну ідентичність. Мій батько розповідав, що в дитинстві інші діти глузували з нього через те, що він розмовляв українською, а не російською, бо українська часто асоціювалася з "нижчим класом". За 400 років українську мову забороняли більше 130 разів – переважно російські правителі, але тепер українці вважають за честь розмовляти українською.
Українці завжди чинили спротив російському і радянському пануванню – і в XVII столітті під проводом козацького гетьмана Івана Мазепи, і в 1917 році, утворивши Українську народну республіку. У 1919-му, попри їхні героїчні зусилля, її загарбали більшовики, а потім, у 1922-му, остаточно поглинув Радянський Союз.
Знаючи, як українці цінують волю, Сталін вбачав у них загрозу радянському режимові, тож у громадянах СРСР інших національностей виховували неприязне, вороже ставлення до них. Сталін заарештував тисячі українських вчителів та інтелектуалів і видалив українські книжки зі шкіл і бібліотек. Будь-кого, хто мав найменший зв'язок із українським "націоналізмом", могли заарештувати, відправити до табору і навіть стратити.
Сталін діяв так жорстко і жорстоко, бо боявся, що якщо Україна відділиться від Радянського Союзу, він розвалиться. Сталін намагався винищити українську національну ідентичність, яку сприймав як загрозу радянській "єдності", і ледь не домігся цього.
Він задіяв стратегію геноциду – заморив голодом мільйони українців. Пік того страшного Голодомору припав на червень 1933 року, коли щодня помирало 28 000 українців. На додачу до "рознарядок" (наказів місцевим органам влади знищити певну кількість людей), Сталін провадив політику примусової асиміляції – розчинення українців у "єдиному Радянському народі", витіснення їхньої мови російською і подальшого пригнічення української культури й ідентичності.
Одразу після Голодомору Сталін задіяв ще один план – заселив Донбас і Крим росіянами, чим іще більше посилив демографічну і культурну трансформацію України.
Нинішня війна щодня нагадує українцям, що Росія завжди й невблаганно намагалася знищити їх як народ. Зараз вони звертаються до теми Голодомору та інших подій в їхній історії, і це спряє новому пробудженню української ідентичності. Українці заглиблюються в свою історію, критично оцінюючи травми, яких зазнали покоління їхніх предків, і починаючи краще розуміти ті виклики, які стоять перед ними сьогодні.
Російські загарбники спалюють українські підручники історії, знинищують архіви з задокументованими доказами репресій Радянської доби, примушують вчителів на окупованих територіях вести уроки російською. А українці, які продовжують захищатися від російської напасті, пам'ятають, скільки душ і тіл їхні предки поклали за свободу України. В цьому народі, який черпає сили в своїй історії, живе надія на те, що він відвоює волю, і що вільна Україна постане сильною, як ніколи.
Сьогодні як ніколи правдиво звучать слова великого поета і борця за волю Тараса Шевченка: "Не вмирає душа наша, не вмирає воля. Й неситий не виоре на дні моря поле".
Погляди автора статті можуть не співпадати з позицією редакції Kyiv Post.
