Губернатор Флориди, член республіканської партії США та ймовірний претендент на висунення кандидатом від своєї партії, який має кинути виклик Джо Байдену на президентських виборах наступної осені, Рон ДеСантіс потрапив у заголовки новин після своїх коментарів, у яких він представив війну Володимира Путіна в Україні простою територіальною суперечкою. Подібним чином бачить цю війну і колишній президент і потенційний кандидат у президенти Дональд Трамп. У той час як переважна кількість його колег по партії не погоджуються з такою точкою зору і намагаються дистанціюватись від неї, наголошуючи на тому, що США продовжать підтримувати Україну аж до поразки Росії, применшення наслідків конфлікту надсилає небезпечний сигнал ворогам Америки.

Advertisement

Само собою зрозуміло, що понад рік неспровокованої агресії російських військ і залучених Кремлем найманців проти України призвели до сцен, яких у Європі не бачили десятиліттями: обстріли житлових будинків і цивільних підприємств, пологових будинків і театрів, шкіл і церков, переміщення мільйонів людей і масові звірства, які повинні бути розслідувані як воєнні злочини, коли Україна переможе.

Advertisement
1 000 днів війни – коротка хронологія перемог і поразок України
Більше по темі

1 000 днів війни – коротка хронологія перемог і поразок України

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну триває вже 1 000 днів, тож Kyiv Post нагадує про деякі з найбільш визначальних моментів жорстокої окупації та доблесної оборони всупереч усім обставинам.

З кожним тижнем і місяцем, починаючи з 24 лютого 2022 року, вдумливі спостерігачі та аналітики все чіткіше усвідомлювали, що стратегії, які використовує Путін і його військове керівництво, не є новими чи сучасними, а продовжує давню традицію радянської та російської тактики, яка використовувалася в минулому проти тих, кого росіяни воліли підкорити й позбавити національної ідентичності, чиї території хотіли загарбати. Усе це надто знайоме народам Центральної та Східної Європи, які сьогодні є не русофобами, а просто політичними реалістами континенту та трансатлантичних альянсів, коли йдеться про усвідомлення та належну реакцію на загрозу, яку становить імперіалізм для стабільності, безпеки та процвітання народів.

Advertisement

Бачення ДеСантіса війни в Україні як територіальної суперечки, яка не є життєво важливою для інтересів національної безпеки США, прямо грає на користь Путіна. В його очах переведення неспровокованої війни проти суверенної країни, яка зруйнувала заснований на правилах міжнародний порядок, на пересічну подію на периферії Європи зводить українське питання на рівень суто внутрішньоросійської справи. Це автоматично перетворює всіх солдатів, цивільних осіб і іноземних добровольців, які захищають незалежність та територіальну цілісність України, на тих, кого Кремль оголошує особами поза законом: революціонерами, фашистами та нацистами – епітети, які мають вирішальне значення для Путіна, який намагається зменшити величезну підтримку, яку Київ отримує досі на міжнародній арені, і запобігти збільшенню рівня підтримки у майбутньому.

Advertisement

Для Путіна, як і для кожного, хто сповідує російську імперську ідеологію, це публічне зведення його війни до рівня банальної територіальної суперечки тим, хто може очолити виконавчу владу держави, яку він бачить головним супротивником РФ, є зеленим світлом для продовження спроб позбавити Україну її законних прав. Свій успіх Путіна вимірює тим, як швидко він зможе перетворити Київ на пасивний об’єкт російської політики, не дозволивши йому стати незалежним суб’єктом на міжнародній арені, який все більше схиляється до Заходу. Інтеграція України до євроатлантичного простору знаменувала б стратегічну невдачу Москви, оскільки це суттєво наблизило б Захід, який вона так боїться і ненавидить, впритул до Росії. Як це було в 2008 році, коли Росія вдерлась на територію Грузії, як в 2014 році, коли вона незаконно анексувала Крим, з підкоренням України апетити Путіна точно не зменшились би.

Advertisement

Незалежно від того, подобається це таким політичним діячам, як ДеСантіс, чи ні, перемога України та справедливий мир можуть бути досягнуті лише за активної лідерської ролі США та надання Україні всього, що їй потрібно для перемоги. Неважко передбачити, що може статися в іншому випадку. Якщо Америка відмовиться від свого принципового обов’язку гарантувати та захищати своєю силою міжнародний порядок, який вона ж і створила, відмовиться від підтримки своїх союзників у Європі, це призведе до політичного паралічу, яким без вагань скористаються її противники по всьому світові. Насправді вони більш за все прагнуть цього домогтися.

Advertisement

Очевидно, що допоки Республіканська партія не висуне свого кандидата, який кине виклик Байдену в 2024 році, позиції, озвучені її фаворитами, як-от ДеСантіс і Трамп, з одного боку, і Майк Пенс, Майк Помпео та Ніккі Хейлі (це лише деякі з них), з іншого, будуть визначати перебіг боротьби за душу та напрямок політики Республіканської партії.

Був час, коли політика «Америка перш за все» тримала США в ізоляції, дозволяючи фашистським державам брати гору в глобальних справах. Їхня сила полягала в палкому бажанні боротися за те, чого вони прагнули, тоді як у США не вистачало політичної волі захищати те, що вони допомогли створити. Як вчить нас минуле, такий підхід до формування засадничої стратегії Америки, безсумнівно, може призвести до того, що США доведеться вкласти більше грошей у вирішення конфліктів, які загрожують національним інтересам Вашингтона та його союзників, в наступні десятиліття.

Замість того, щоб витрачати час і сили на приниження аутсайдерів, лідери та особи, які приймають рішення в США, повинні підтримувати Україну в дусі Рональда Рейгана під час холодної війни. Він допоміг американцям заново усвідомити  основу їхньої ідентичності – обов’язок зупинити імперіалізм і очолити вільний світ – і був глибоко переконаний, що Сполучені Штати ніколи не стануть великими, якщо підуть на компроміс з імперіалізмом, дозволяючи йому процвітати та ухиляючись від протистояння йому.

Рейган не побоявся оголосити кінцеву мету боротьби проти радянського імперіалізму, яку він очолив  – відновлення свободи, яка «є не прерогативою небагатьох щасливчиків, а невід’ємним і універсальним правом усіх людей». У сьогоднішньому протистоянні з Путіним жоден лідер США також не повинен вагатися зробити те саме.

Павел Маркевич – історик, знавець історії Центральної та Східної Європи ХХ століття. Він є виконавчим директором офісу Польського інституту міжнародних відносин у Вашингтоні, округ Колумбія. Слідкуйте за ним у Twitter @DrPMarkiewicz

Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.