Щодня гортаючи стрічки новин дізнаєшся про страшні і трагічні історії, спричинені війною. Проте найнестерпніше та найстрашніше дізнаватися про загибель та страждання дітей.
Режисер Юліан Улибін і сам батько, тож напевне це спонукало його взятися за таку важку тему – війна очима дітей, а ще – автором ідеї цього проєкту була його дружина Наталія Улибіна, яка після виснажливої боротьби з важкою хворобою в травні минуло року пішла з життя.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Юліан Улибін має вже неабиякий режисерський та продюсерський досвід, за його плечима роки роботи на телебаченні та в сфері створення рекламного та промо відео, а останнім часом і в кінодокументалістиці. Він також є лауреатом низки поважних конкурсі, зокрема його проєкти здобували нагороди, серед них - срібло на Сannes corporate media & tv awards, за серію роликів для формування іміджу України, Cannes Short Film Festival 2021 за документальне есе «Я український скульптор» («I am Ukrainian Sculptor») тощо.
Серіал «Діти бомбосховищ» складається з десяти епізодів тривалістю 20-30 хвилин. Звичайно, героями кожної історії стали не лише діти, а й їхні батьки, або рідні, або дорослі, які у важкі хвилини випробувань були поруч. Тож назва серіалу має ще й підзаголовок «Історії про хоробрих людей та їхніх дітей, які стали заручниками російського терору».
Герої та локації різних епізодів серіалу охоплюють кілька місць – це Маріуполь, Миколаїв, Гуляйполе, Запоріжжя, Чернігів та село Ягідне в Чернігівській області, Ірпінь та Харків.
Спершу планувалося зробити серії коротких, десятихвилинних історій, але життя змінило хід подій і відповідно змінився і початковий задум. За словами Юліана Улибіна, за кожним епізодом серіалу стоїть передісторія того, як знаходилися герої кожної серії. Спочатку було важко знайти майбутніх героїв, бо не всі готові розповідати власні історії, надто ще болить пережите. Проте якимось дивним чином герої таки почали знаходитися і за зовсім несподіваних обставин.
Все почалося з Чернігова, де знімали зовсім інший сюжет, який зрештою не увійшов в серіал, і там раптом до кінематографістів звернувся чоловік, який і розповів історію з села Ягідне Чернігівської області, де велика кількість дітей і дорослих тривалий час були заручниками окупантів. Знімальна група одразу вирушила туди, і відзнятий в Ягідному матеріал став першими двома серіями проєкту – «Заручники» та «Біль».
Під час фільмування іншого епізоду у Миколаєві розпочався обстріл і знімальна група була змушена ховатися разом з багатьма іншими людьми у бомбосховищі, тут режисер познайомився з жінкою, яка стала героїнею однієї з серій. Деякі з героїв зв’язалися з Юліаном самі і зголосилися розповісти власні історії після того, як ознайомилися з інформацією про проєкт у соціальних мережах. Одні герої були змушені втекти зі свого міста, як родина з Маріуполя, інші залишалися попри небезпеку і продовжували працювати волонтерами, як батьки багатодітної родини з району Салтівка у Харкові, який нині майже повністю зруйнований і там не залишилося жодного вцілілого будинку. Так само вже не побачимо такими, як вони залишилися на екрані, локації в Гуляйполі.
Героєм 10-ї серії стала дитина, народжена за чотири місяці до початку повномасштабного вторгнення, якій довелося розпочати свій життєвий шлях в одному з харківських бомбосховищ, тому цей простір сприймається нею як цілком природній, адже іншого світу вона так і не бачила і ця війна позбавила її такої можливості.
Кожна серія «Дітей бомбосховищ» - це не тільки художній кінематографічний твір і важливе та потужне мистецьке висловлювання, а це ще водночас документ, свідчення численних злочинів, вчинених російськими окупантами проти беззбройного цивільного населення.
Кожному з цих дітей, їхніх рідних та близьких довелося пережити страшні події. Для кожного це травма, з якої доведеться співіснувати далі, докладати величезних зусиль аби побороти її наслідки і продовжувати жити далі.
«Діти бомбосховищ» не залишають байдужим і про це свідчить історія, яка сталася напередодні прем’єри проєкту. На сторінці «I am Ukrainian» у якості анонсу стрічки був оприлюднений трейлер, який одразу спричинив навалу скарг буцім у «пропаганді війни», які очевидно були організованих росіянами, чи їхніми ботофермами. В результаті чого сторінку у Facebook видалили. Проте ціною неймовірних зусиль режисера і його команди, а ще підтримки колег і просто небайдужих співгромадян, адміністрація ресурсу була змушена поновити роботу сторінки.
Над серіалом крім режисера Юліана Улибіна, який також є продюсером та монтажером проєкту, працювали оператор Сергій Смичок, механік камери Олексій Капустін, співпродюсер Олексій Макухін, процесом організації зйомок керував Сергій Кравець, та координатор Катерина Кучеренко, другий монтажер серіалу Дмитро Смирний. В реалізації цього задуму допомагали і багато інших людей, підтримало також і Суспільне телебачення.
Нині п’ять серій проєкту «Діти бомбосховищ» є у вільному доступі на Facebook сторінці «I am Ukrainian» та однойменному YouTube каналі і незабаром вийдуть наступні епізоди. Також надзвичайно важливо, що стрічку можна переглянути з англійськими субтитрами.
Як зазначив режисер: "Мені хочеться, щоб "Діти Бомбосховищ" побачили якомога більше людей в західному світі, щоб німець, француз чи іспанець, зустрівши в своєму місті українських жінок з дітьми, розумів, що вони приїхали до його країни не з власної волі. Щоб кожен задав собі одне єдине запитання: а що я знаю про війну? Про те, як діти сплять в бомбосховищі?"
Варто лише додати — попри дійсно страхітливі, сповнені жахливих деталей історії «Дітей бомбосховищ», це все ж таки життєствердний фільм, бо в кожній серії є «промінчик надії» за висловом великого майстра кіно Федеріко Фелліні. Ця надія є свідоцтвом віри, впевненості, що ми вистоїмо і переможемо.
